1Q84. Книга І
- Автор: Мураками Харуки
- Серия: 1Q82 #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4981-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «1Q84. Книга І». Краткое содержание книги:
Віра і релігія, кохання й секс, зброя і домашнє насилля, вбивство за переконанням і суїцид, втрата себе й духовна прірва між поколіннями батьків і дітей — усе це майстерно переплетено у детективному сюжеті роману, де події відбуваються у двох паралельних реальностях: Токіо 1984-го і Токіо, за висловлюванням головної героїні Аомаме, «незрозуміло якого (1Q84)» року. До видання увійшла перша книга роману Х. Муракамі «1Q84».
— Коли це «останнім часом»?
— Цього тижня.
Чоловік трохи здивувався.
— Уніформа та зброя в поліції справді змінилися, але це сталося кілька років тому. Уніформа строгої форми стала схожою на звичайнісіньку куртку, а пістолет став автоматичним, нової моделі. Після того, гадаю, особливо великих змін не було.
— Уся японська поліція, здається, мала револьвери старого зразка з обертовим барабаном. Ще до минулого тижня.
Чоловік хитнув головою.
— Та ні. Уже досить давно всі поліцаї носять автоматичні пістолети.
— Ви впевнені?
Від її слів чоловік трохи розгубився. Насупивши брови, всерйоз напружив пам'ять.
— Не збивайте мене своїм допитуванням. Адже газети, здається, писали, що всім поліцаям замінили стару зброю на пістолети нового зразка. Тоді виникла невелика проблема. Як завжди, громадські організації протестували перед урядом — мовляв, нові пістолети надто потужні.
— Скільки років тому? — запитала Аомаме.
Чоловік, підкликавши немолодого бармена, спитав його, коли в поліції помінялися уніформа й зброя.
— Навесні, два роки тому, — не довго думаючи, відповів бармен.
— Послухайте, а звідки ви, бармен першокласного готелю, про це знаєте? — сміючись, запитав чоловік.
Засміявся і бармен.
— Випадково. Річ у тому, що мій молодший брат служить у поліції, а тому я добре це пам'ятаю. Нова уніформа йому не сподобалась, і він часто нарікав. Мовляв, і пістолет надто важкий. Він і досі бурчить. Новий пістолет автоматичний, моделі «Beretta», калібру дев'ять міліметрів, перемикається на напівавтоматичний режим стрільби. Тепер його справді виробляє за ліцензією фірма «Міцубісі». У Японії збройних сутичок майже не було, тож досі потужні пістолети вважалися непотрібними. Ба навіть виникало побоювання, що їх може хтось викрасти. Але уряд ухвалив рішення підвищити боєздатність поліції.
— А що сталося зі старими барабанними револьверами? — спитала Аомаме якомога стриманіше.
— Напевне, вилучили з ужитку й повністю розібрали, — відповів бармен. — Я бачив по телевізору, як це робили. Розбирання такої кількості револьверів і ліквідація патронів до них забрали багато часу.
— Хоча можна було б продати за кордон, — сказав рідковолосий службовець фірми.
— Конституція забороняє експорт зброї, — скромно зауважив бармен.
— Оце так бармен першокласного готелю!..
— Іншими словами, вже два роки японська поліція зовсім не користується барабанними револьверами. Ви це хочете сказати? — перебивши чоловіка, запитала Аомаме.
— Наскільки мені відомо.
Вона ледь-ледь насупила обличчя. «Невже з моєю головою щось негаразд? Ще сьогодні вранці я бачила поліціанта в колишній уніформі й з револьвером старого зразка. Про те, що всю цю зброю геть-чисто вилучили, я ніколи не чула. Та навряд чи можна вважати, що цей чоловік середніх літ і бармен разом щось переплутали й кажуть неправду. А коли так, то значить — я помиляюся».
— Дякую. Тепер я вже зрозуміла, — сказала Аомаме барменові. А той, ніби ставлячи крапку в розмові, по-професійному всміхнувся і знову взявся до своєї роботи.
— А вас поліція цікавить?
— Та я цього не сказала б… — відповіла Аомаме, ухиляючись від запитання. — Просто пам'ять трохи підвела.
Обоє випили нову, кожне свою, порцію віскі із содовою й «Cutty Sark» з льодом. Чоловік розповів про свою маленьку яхту, яку пришвартовує у затоці містечка Нісіномія. Із запалом описував, як чудово відчувати вітер, коли у вільний день виходиш на ній у море. Аомаме не хотіла слухати про якусь там нікчемну яхту. Краще вже розказував би про історію створення кулькових підшипників або про розміщення корисних копалин в Україні. Вона зиркнула на годинник.
— Вже пізно, тож можна вас прямо запитати одну річ?
— Можна.
— Так би мовити, досить особисту.
— Якщо зумію відповісти.
— У вас великий пісюн?
Роззявивши рота й примруживши очі, чоловік якийсь час не зводив з неї свого погляду. Здавалось, не вірив своїм вухам. Однак Аомаме зберігала серйозний вигляд. Напевне, не жартувала. По очах було видно.
— Так, а що? — чесно признався чоловік. — Точно не скажу, але загалом не звичайний. Ви так несподівано запитали, що не знаю, як відповісти.
— Скільки вам років? — спитала Аомаме.
— Минулого місяця сповнився п'ятдесят перший, — невпевненим голосом сказав чоловік.
— З нормальним мозком прожили п'ятдесят років, як усі люди, виконуєте роботу, навіть маєте яхту, а самі не здатні оцінити, ваш пісюн більший чи менший від загального стандарту?