Бранці мороку
- Автор: Шевченко Наталка, Шевченко Олександр
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-3936-1
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Бранці мороку». Краткое содержание книги:
— Катрусю?..
Я не знала, чому раптом згадала ім’я моєї нещасної доні, котрій так і не судилося побачити світ, але сміх увірвався. І почувся голос.
— Ні. Вона не тут.
Я подумала, що марю. Однак щойно це спало мені на гадку, другий том академічного словника, аж ніяк не тонший за свого брата, склав сторінки і каменем впав мені на голову. Було боляче, і це трохи привело мене до тями. Я застогнала і зірвалася на рівні ноги.
— Хороший котик, — чітко сказала невидима дитинка. — А він не любить котів.
І тут я закричала. Тигра відразу дременув геть, а я вилетіла у вітальню і, не припиняючи вищати, побігла по сходах нагору. Увірвалася до спальні, мов торпеда, і, задихаючись, упала на ліжко.
— Михайле, вставай! О, Господи, Михасю! ПРОКИДАЙСЯ!
11. / Михайло / Пробудження
Таких яскравих снів я ніколи не бачив.
Вони почалися ще за часів ремонту, але тільки нині стали надзвичайно барвистими, змістовними і настільки вражаюче реалістичними, що насправді пробудження здавалося мені засинанням. Прокидаючись, я повертався у цю безглузду й нудну реальність, до моєї коханої дружини, котра з кожним днем видавалася мені дедалі бридкішою. О так, тепер я це угледів, аж через вісім років. Таке враження, що хтось замінив мої очі на інші — можливо, це оті карі, що відображалися у дзеркалі внизу. Зовсім нові очі, що їх не відбивало жодне інше люстро. Тепер я бачив усе дещо інакше. Це як під час сонячного затемнення — ти дивишся навколо, впізнаєш знайомі речі, але виглядають вони трохи не так, казково; це не день і не ніч, а щось містичне, час доби, непідвладний людському розумінню. Цими новими очима я й почав бачити саму сутність деяких речей.
Зараз я краще розумів натуру Аліни, як і свою роль відносно неї. У нашому тандемі саме себе вона вважала головною рушійною силою, генератором ідей, альфою й омегою. Вона раділа тому, що мене звільнили — потай, але все ж раділа, адже це допомогло здійснитися її мрії й полишити обридле місто. Тепер я це знав. Утім, нічого дивного, міг би здогадатися ще тоді, адже завжди підсвідомо розумів, що вона не співчуває щиро жодній проблемі, якою я з нею ділився. Робить вигляд, що слухає, з розумінням хитає головою, як китайський болванчик... але не співчуває. Бо не спроможна. Та й для чого? Усе одно вийде так, як вона хоче. Моя скромна функція — пливти разом із нею, притулившись до великого зоряного тіла, як та риба-прилипала, що присмоктується до акул, і допомагати її мріям матеріалізовуватись.
Усе це мені повідомив голос. Він тепер з’являвся майже в кожному моєму сні. Спокійний чоловічий голос, він був моїм безтілесним супутником у мареннях, де я блукав лісами, що не мали кінця й краю. Там небесний купол над верхівками дерев переливався від лілового до червоного й тріпотів міріадами яскравих зірок, під ногами звивалися дивовижні різнокольорові рослини, більше схожі на мешканців коралових рифів, а кожен крок м’яко відштовхував від землі й підносив у повітря. У цих снах був і наш будинок, але виглядав він зовсім не так, як у реальності. Він колихався, як величезна медуза, а увійшовши всередину, в коридорах його нутрощів можна було блукати годинами, якщо тільки ця одиниця виміру часу була тут чогось варта.