Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих». Краткое содержание книги:
Адже Тьма, знищена одного разу, чекає лише часу, щоб повернутися знову. Чекає і набирається сил.
Забув, забув про це Річард Сайфер, Шукач Істини! Бо переміг він шимів, підземних духів, і повернув у світ магію. А з магією повернулося в світ і приховане досі Зло.
І на волосині висить тепер не тільки життя коханої Річарда Келен, але й доля всього світу. Бо соноходець Джеган, переможений одного разу, жадає помсти, і тепер влада його — набагато могутніша, ніж раніше. Знову вирушає Шукач Істини битися з силами Тьми. Відправляється, щоб перемогти — або загинути. Відправляється, щоб своєю кров'ю заслужити право на осягнення Шостого Правила Чарівника.
Тоді він ще не знав, що стосовно деяких сестер так воно і було.
— Якщо ви, подібно тій жінці, з допомогою нашийника заподієте мені біль, перемир'я закінчиться. І тоді повідець, за який, як ви сподіваєтеся, ви можете мене тримати, обернеться в блискавку, і блискавка вразить вас.
Настала мертва тиша.
Він гордо стояв один серед сотень чаклунок, які чудово володіли тією магією, що була дана їм від народження. Він практично нічого не знав про свій дар, до того ж носив на шиї Рада-Хань. Він повів себе як лось, але лось, який кинув виклик прайду левів. Голодних левів.
Річард закатав лівий рукав. Він дістав меч — меч! — Як виклик тій могутності, що було навколо. Чистий дзвін сталі рознісся по залу.
Ніккі зачаровано слухала, як він викладає свої умови. Він вказав мечем на свою недавню супутницю.
— Сестра Верна взяла мене в полон. Весь час нашої подорожі я пручався. Але вона зробила все можливе, щоб привести мене сюди, хіба що не вбила і не перекинула тіло через кінський круп. Хоча вона мені теж ворог, я дечим їй зобов'язаний. Якщо хтось із вас через мене зачепить її хоч пальцем, я вб'ю цього чоловіка і перемир'я закінчиться.
Ніккі і уявлення не мала про таке дивне понятті честі, але якимось чином розуміла: воно відповідає тому, що вона побачила в цих сірих очах.
Річард порізав собі мечем передпліччя, приклав обидві сторони клинка до рани і тримав, поки кров не закапала з вістря. Натовп знову ахнув. Ніккі виразно бачила, що меч єдиний з власною магією Річарда. Магія Річарда доповнювала магію меча.
Кісточки його пальців, що стискали руків'я, побіліли. Він підняв залитий кров'ю меч.
— Я даю вам клятву крові! — Вигукнув він. — Той, хто застосує насильство проти бака-бан-мана, проти сестри Верни чи проти мене, нехай знає: перемир'я закінчиться і між нами почнеться війна! Якщо ж почнеться війна, я спустошу Палац Пророків!
З верхнього балкона донісся насмішкуватий голос Джедді.
— Що, наодинці?
— Не хочете — не вірте. Вам же гірше. Я ваш бранець, і жити мені нема чого. Про мене сказано в пророцтві, я — Несучий Смерть.
Повисло здивоване мовчання. Швидше за все кожна жінка в цьому залі знала про пророцтво, що стосувалосяся Несучого Смерть, хоча точного його значення не розумів ніхто. Текст цього пророцтва — як і багатьох інших — перебував у глибокому сховищі Палацу Пророків. І те, що Річард знав його і наважився згадати, наводило на думку про саме моторошне з усіх тлумачень. Кожна з присутніх у залі левиць визнала за благо заховати кігті. На всяк випадок. Річард прибрав меч в піхви, як би підкреслюючи загрозу.
Ніккі зрозуміла: те, що вона побачила сьогодні в його очах, в його манері триматися, буде переслідувати її вічно.
І ще зрозуміла, що повинна знищити його.
Ніккі довелося надавати такі послуги і брати на себе такі зобов'язання, на які вона ніколи не вважала себе здатною піти, але вона все ж стала однією з шести наставниць Річарда. І все повністю окупилися, коли вона сиділа з ним наодинці за маленьким столом в його кімнаті, легко тримаючи його за руки — якщо можна сказати, що тримаєш за руки блискавку, — намагаючись навчити його торкатися Хань, квінтесенції життя і душі у володіючих чарівним даром. Але як Річард не старався, він нічого не відчував, що саме по собі було вельми незвично. Однак навіть віддалене уявлення про ту силу, що вона відчувала в ньому, найчастіше практично позбавляло Ніккі дару мови, і вона ледве могла два слова зв'язати. Ніккі як би між іншим питала про це у решти наставниць і зрозуміла, що ті нічого подібного не відчувають.
Вона пристрасно бажала знищити Річарда — і так само пристрасно бажала спочатку його зрозуміти.
Як тільки вона приходила до висновку, що нарешті взнала його незвичайний характер і тепер запросто може передбачити, як він себе поведе в тій чи іншій ситуації, як Річард тут же викидав щось зовсім несподіване, а то й попросту неможливе. Знову і знову він перетворював на попіл те, що вона вважала основою розуміння його суті. Ніккі годинами сиділа на самоті, глибоко нещасна, тому що це невловиме щось здавалося цілком зрозумілим і все ж постійно від неї вислизало. Вона розуміла одне: це якийсь дуже важливий принцип.
Річард, який і так не дуже тішився своїм становищем, з кожним днем віддалявся все більше. Втративши всяку надію, Ніккі вирішила, що час настав.
Коли вона увійшла в його кімнату, щоб дати йому, як вона вирішила, останній урок, Річард здивував її, піднісши рідкісну білу троянду. Більше того, він вручив їй цю троянду з посмішкою і нічого… не пояснив. Коли він простягнув їй квітку, Ніккі була настільки вражена, що змогла сказати лише: