Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
— У вас є кошти, щоб купити таку майстерню?
— У мене є голова, — хвальковито сказав Вайс.
— О, цього, на жаль, не досить, — поблажливо зауважила фрау Бюхер. Але одразу додала: — Та голова у вас є, і дуже непогана, коли в ній такі солідні думки. — Повагавшись, сказала рішуче: — Ви зараз вип'єте зі мною чашечку кави. — Вона вийшла з машини, відімкнула ключем залізну хвіртку в сад, зайшла з чорного ходу в свою кімнату, добре вмебльовану, але захаращену чемоданами і ящиками, акуратно оббитими залізними смугами.
Знявши білячу накидку, фрау Бюхер постала перед Вайсом у блакитній сукні з тонкого джерсі, що наочно демонструвала усі випуклості її могутньої фігури.
Частуючи Вайса кавою, домоуправителька так кокетувала з ним, заводила розмови на такі грайливі теми, що Вайс занудьгував, бо нізащо в світі не одважився б прокласти шлях у недоступне йому середовище ціною такої самопожертви.
Та, на щастя, мадам Бюхер так само стрімливо перейшла від фривольного патякання до діла. Вже зовсім іншим тоном вона сказала, що її донька — дуже мила дівчина, яка закінчила гімназію і працює перекладачкою у полковника, — теж, як Вайс, військовослужбовка. Полковник займає важливий пост в абвері й за своєю діяльністю виїздить надовго, тому в доньки буває вільний час, який вона могла б проводити з пристойним юнаком, звичайно, в товаристві матері. На закінчення мадам Бюхер пообіцяла, що перекаже через фрау Дітмар, коли Вайс зможе знову провідати її.
7
Професіональних шоферів у гаражі було всього два чи три. Інші влаштувалися в тиловій частині за допомогою різних махінацій і, щоб приховати відсутність досвіду, принизливо підлещувалися до начальства і ревно козиряли один перед одним у відданості фюреру.
Колишні крамарі, синки фермерів, власники кустарних майстерень, пивних закладів і дешевих готелів, лакеї і офіціанти, комісіонери і маклери безвісних фірм — люди підозрілих професій — всі вони мали надійні соціальні, політичні й побутові переваги перед робітниками — слюсарями та механіками, що жили на казарменому становищі в гаражі.
Одного разу старший писар штабу транспортної частини Фогт наказав Йоганнові знайти спеціаліста по ремонту друкарських машинок. Йоганн запропонував свої послуги. І не тільки полагодив і вичистив машинку Фогта, але й приємно вразив його грамотністю і швидкістю друкування, яку продемонстрував, перевіряючи справність машинки. І Фогт вирішив звалити на рядового солдата частину роботи, дорученої йому в ці дні. Те, що старший експлуатує молодшого, вважалося тут нормальним явищем і було властиве всім.
Він наказав Вайсові прийти ввечері до канцелярії, але попередив, щоб про це ніхто не знав.
Фогт умостився на дивані, підклавши під голову згорнуту шинель, і почав диктувати Вайсу списки солдатів, відчислених із різних транспортних підрозділів для укомплектування ударних частин. Суворо попередив, що все це абсолютно секретні матеріали.
Друкуючи, Йоганн швидко засвоював і запам'ятовував найважливіші відомості: допомогло тривале тренування, яке він проходив, щоб майже автоматично, з першої читки запам'ятати до десятка сторінок. І який же вдячний він був зараз своєму наставникові, котрий твердив, що чим більше зовсім несподіваних професіональних знань має розвідник, тим більше він може маневрувати і менше залежить від посередників. Свого часу, коли Йоганн добре навчився друкувати на машинці, наставник оцінив це досягнення вище за його успіхи по засвоєнню зброї іноземних марок.
Вночі Йоганн зробив записи, зашифрував їх, переніс шифровки на сторінки однієї з книжок сина фрау Дітмар, поставив книжку на найвищу полицю шафи й ліг спати із зрозумілим почуттям задоволення: роботу почато вдало.
На жаль, в усьому іншому Йоганнові не дуже таланило. Келер, охоловши до Вайса, бо не одержував нових підтверджень зв'язку шофера з гестапівцем Папке, пересадив його на вантажну машину.
І Вайс змушений був возити на вокзал ящики і тюки з різними речами, захопленими начальницьким складом у місті, яке грабували старанно й акуратно, за заздалегідь розробленим планом. Спеціальні особи вели облік усього, що становило хоч якусь цінність.
Розподіл цих цінностей робився в точній відповідності з положенням, званням і посадою осіб, гідних пожинати плоди перемог вермахту.
Старші військові інженери, довідавшись від знайомих гестапівців чи контррозвідників абверу, хто з поляків підлягає репресії, поспішали їх відвідати під приводом вселення до них на квартиру когось із своїх підлеглих. І після пильного огляду картин, фарфору, старовинних меблів, бронзи робили помітки в своїх записних книжках. Не соромились відчиняти одежні шафи, цікавилися, чи являють цінність дамські хутряні шуби, накидки. А після проведеної репресії приходили знову й давали вказівки родичам, як слід запакувати відібрані речі, щоб їх не пошкодили при транспортуванні до Німеччини.