Феномен Фенікса
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ФІТОСОЦІОЦЕНТР
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Феномен Фенікса». Краткое содержание книги:
У книзі також вміщено низку фантастичних повістей та оповідань, серед яких «Особлива місія мадам Крижанівської», «Подорож після смерті», «Інтерв’ю на Чорториї», «Ліліт — птиця нічної грішної любові» (вперше так детально розповідається про біблійну попередницю Єви, першу дружину Адама) та інші пригодницькі, містичні речі, гостросюжетні, із своєрідним поглядом письменника на різні загадкові явища, про таємниці людської душі і світу, що нас оточує.
Гіпотетичний мислячий насельник таких планет, глянувши на своє нічне небо, побачив би такі ж сузір’я, як і ті, що їх ми звикли бачити з Землі: Велику Ведмедицю, Оріон і решту. Але було б і досить значне доповнення. Замість п’яти яскравих зірок в сузір’ї Кассіопеї він побачив би шість. Шостою і найяскравішою (нульової візуальної зоряної величини), що продовжувала зигзагоподібний малюнок із зірок ще на один крок, було б наше Сонце.
Наш гіпотетичний мислячий спостерігач не зміг би загледіти нічого видатного, властивого саме цій яскравій зірці: вона б мала вигляд приблизно такий же, як багато інших зірок у полі його зору. У нього не було б способу виявити, що ця зірка володіє планетою, яка обертається навколо неї і несе на собі життя». — Стефан Доул, автор книги «Планети для людей».
На півночі острова Великобританія та на прилеглих островах (Гебридські, Оркнейські, Шотландські) розташувалася Шотландія (адміністративно-політична частина Великобританії) — країна королів і поетів, балад, пісень і повстань за незалежність, країна Роберта Брюса, Якова I і, звичайно ж, Роберта Бернса, Вальтера Скотта, Роберта Луїса Стівенсона і багатьох-багатьох інших.
В Південній Шотландії, в родовому маєтку «Притулок у долині» довгий час жив і похований там Джеймс Клерк Максвелл.
Творець теорії електромагнітного поля (він передбачив існування електромагнітних хвиль і висунув ідею електромагнітної природи світла), першого статистичного закону — закону розприділення молекул за швидкостями, що названий його іменем.
Виникнувши, електромагнітне поле (Максвелл першим увів цей термін — поле) поширюється в просторі зі швидкістю світла — 300 000 км/с, займаючи все більший і більший об’єм. Максвелл стверджував: хвилі світла мають ту ж природу, що й хвилі, які виникають навколо дроту, в якому є перемінний струм. Вони відрізняються один від одного лише довжиною.
Дуже короткі хвилі і є видиме світло.
Іншими словами — НАШ БІЛИЙ СВІТ.
Вже не одне покоління українців співає цю щемку, що душу реве, популярну у всі часи пісню Михайла Петренка — недарма вона сприймається як народна. А втілена в ній віковічна мрія людства — полинути в небо. Якщо й не завоювати його, щоліття та ліття ще залишатиметься нездійсненним, то бодай побувати в ньому, небі, не кажучи вже про Сонячну систему, яку ми все ще не знаємо. Безкрилій людині (крилатій лише в мріях) споконвіку здавалося, що саме там, «далеко за хмарами», як співається в пісні «Дивлюсь я на небо…», «подалі від світу» є справедлива і добра доля, щастя— талан, тож там можна «ласки у сонця, у зірок прохать і в світі їх яснім себе показать». Бо ж вірилось — «далеке є небо — моя сторона».
Вірилось, не підозрюючи, що в імперії Сонця свої закони, категоричні й імперативні, які нам належить беззастережно виконувати. І жити лише підкоряючись їм. Та ще владиці неба і світу білого, адже його місце перебування в небі, владарювання теж є імперативним. Вірячи про щастя небесне, земні люди не підозрювали, що в неба свої біди, значніші од земних і що саме звідти колись можуть прийти на землю… непереливки. М’яко кажучи.
За тлумачним словником рідної мови — «небо — видимий над поверхнею землі повітряний простір у формі купола». А ще, «за релігійними уявленнями — це місце перебування богів, янголів, святих, потойбічний світ, рай». (Може тому воно віками й вабило та вабить людей? Бо кому не хотілося б пожити в раю, якого на землі, на жаль, не було, немає і не буде. Чи ми його самі не здатні створити?).
Наші предки вірили, що там, на небі — вічне царство, адже з неба падає сонячне проміння, звідти сяють місяць і зорі та ллється цілющий дощ. Ще арійці були певні, що небо — батько, а земля — мати. Тож небо, як чоловіча плідна сила, проливає на землю своє тепле проміння та благодатний дощ, що є родючим сім’ям, а земля приймає весняну теплоту і дощову вологу в своє лоно і тільки тоді вагітніє і дає плід.