Жак-фаталіст (збірка)
- Автор: Дидро Дени
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4010-7
- Переводчик: Валеріан Підмогильний
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак-фаталіст (збірка)». Краткое содержание книги:
— Як! Ви без гризоти скидаєте покривало й одіж, яку присвятили Ісусові Христу?
— Так, паніматко, бо вдягла їх без роздуму й волі.
Я відповіла їй дуже стримано, бо серце підказувало мені зовсім інше, воно казало мені: «О, коли вже настане хвилина, щоб подерти їх і викинути геть від себе!» Проте моя відповідь справила на неї гнітюче враження. Вона зблідла, хотіла ще щось сказати, але губи в неї тремтіли. Вона не тямила гаразд, що їй далі говорити. Я великими кроками ходила по келії, а вона скрикнула:
— О Боже мій! Що скажуть наші сестри? О Ісусе! Зглянься на неї! Сестро Сюзанно!
— Що, паніматко?
— Так це вирішено? Ви хочете нас ославити, зробити нас і стати самій осудовиськом людським, погубити себе!
— Я хочу вийти звідси.
— Та коли вам не подобається тільки цей монастир…
— І монастир, і становище, і чернецтво. Я не хочу ув'язнення ні тут, ні деінде.
— Дитино моя, вас нечистий дух полонив. То він хвилює вас, говорить вашими устами й пориває вас. Це суща правда, подивіться, в якому ви стані!
Справді, як скинула на себе очима й побачила, що сукня моя в безладді, нагрудник майже задом наперед одітий, покривало впало на плечі. Мені набридли слова лихої настоятельки, що тільки голосу прибрала ніжного й фальшивого, і я сказала їй прикро:
— Ні, паніматко, ні, я не хочу цієї одежі, не хочу…
Водночас я намагалася поправити покривало, руки мої тремтіли, що більше я силкувалась припорядити його, то гірше робила. Знетерпеливившись, я нагло схопила його, зірвала із себе й лишилась перед настоятелькою з пов'язкою на чолі, розпатлана. Тим часом вона, не знаючи, чи треба їй лишатись, ходила туди й сюди й казала:
— О Ісусе! її полонив нечистий дух, то суща правда… — і лицемірка хрестилася чотками.
Я відразу отямилася, відчула непристойність свого становища і необачність своїх слів; опорядилася якнайкраще, підняла покривало, наділа його; потім, звертаючись до неї, сказала:
— Я не божевільна, в мене не вселився нечистий дух, паніматко. Мені соромно за своє зухвальство, даруйте мені його, прошу. Але зважте на те, як мало пасує до мене чернецтво і як справедливо прагну я вийти з нього…
Вона приказувала, не слухаючи мене:
— Що скажуть люди? Що скажуть сестри?
— Ви хочете уникнути скандалу, паніматко? — спитала я. — На те є спосіб. Я не домагаюся свого вкладу, прошу тільки волі. Я не скажу, щоб ви розчинили мені браму, але зробіть сьогодні, завтра чи згодом так, щоб її погано охороняли, і моєї втечі не помічайте якомога довше…
— Нечистивиця! Що ви зважуєтесь мені пропонувати?!
— Даю пораду, якою добра й розважлива настоятелька мусила б скористатися і застосувати до всіх тих, кому її монастир мов в'язниця, а мені він у тисячу разів гірший від тих в'язниць, де тримають лиходіїв. Я мушу вийти з нього або загинути в ньому. Паніматко, — мовила я, прибираючи поважного тону й упевненого вигляду, — послухайте мене: якщо закони, до яких я звернулася, ошукають мої сподівання і мене опанує розпач, занадто добре мені відомий… у вас є колодязь, вікна в будинку… скрізь — мури перед тобою… є одежа, яку можна подерти… руки, які можна пустити в діло…
— Спиніться! Мене жах проймає. Як Ви можете…
— Можу, коли не випаде мені відразу скінчити життьові страждання, відмовитися від їжі — кожному вільно пити, їсти чи не пити й не їсти… Якщо після всього, що я сказала вам, мені стане на це відваги — а ви знаєте, що мені її не бракує і що іноді для життя треба більшої відваги, ніж для смерті, — подумайте про Суд Божий і скажіть мені, хто тоді, настоятелька чи черниця, буде злочинніша? Паніматко, я нічого не вимагаю і не вимагатиму із монастиря. Не доводьте мене до злочину, не доводьте себе до гризоти, — порозуміймося вдвох…
— То ви гадаєте, сестро Сюзанно, що я порушу свій найперший обов'язок і подам руку злочину, візьму участь у нечестивості?
— Справжня нечестивиця — я, паніматко, бо щодня споганюю зневагою священну одіж, яку ношу на собі. Зніміть її з мене, я недостойна її. Знайдіть мені на селі руб'я найбіднішої селянки і відхиліть мені монастирську браму.
— Куди ви підете шукати кращої долі?
— Не знаю, куди піду, але погано тільки там, де Бог нас не хоче, а Бог не хоче мене тут.
— У вас же нічого немає!
— То правда, але не вбогості я найбільше боюся.
— Бійтеся безпутства, до якого веде вона.
— Минуле є мені запорукою майбутнього. Коли б я пішла на злочин, то була б вільна. Але з монастиря я вийду або з вашої згоди, або силою закону. Вибирайте…