Жак-фаталіст (збірка)
- Автор: Дидро Дени
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4010-7
- Переводчик: Валеріан Підмогильний
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак-фаталіст (збірка)». Краткое содержание книги:
Третього дня, годині о дев'ятій увечері, двері відчинились — то прийшли ті черниці, що привели мене сюди. Похваливши доброту нашої настоятельки, вони оповістили, що вона чинить мені ласку й випускає мене на волю.
— Надто пізно, — мовила я, — лишіть мене. Я хочу померти тут.
Проте вони підвели мене й потягли. Привели мене до моєї келії. В ній була настоятелька.
— Я питалася в Бога про вашу долю, він зворушив моє серце, він велить мені змилосердитись над вами, і я скорилась. Ставайте навколішки й просіть у нього прощення.
Я стала навколішки й промовила:
— Молю тебе, Боже, прости гріхи мої, як ти молився за мене на хресті.
— Які гордощі! — скрикнули вони. — Вона порівнює себе до Ісуса Христа, а нас до євреїв, що розп'яли його!
— Не мене судіть, судіть себе, — сказала я.
— Це не все, — сказала настоятелька. — Заприсягніться мені святою покорою, що не розкажете ніколи про те, що трапилось.
— Погано ж ви вчинили зі мною, коли вимагаєте, щоб я мовчала. Присягаюсь, що ніхто, крім вашого сумління, про це не знатиме.
— Присягаєтесь?
— Так, присягаюсь.
Після цього вони стягли з мене одежу, в якій я була, й дозволили одягтися в мою власну.
Я застудилася, становище моє було небезпечне, все тіло в мене заніміло — адже кілька днів я жила краплиною води та крихтою хліба. Гадала, що це вже терплю останню муку. Але цей хвилинний занепад тільки показує, яка сильна природа в молодому організмі — я одужала зовсім швидко, а коли вийшла, довідалась, що вся громада мала мене за хвору. Я знову почала виконувати монастирські обов'язки і посіла своє місце в церкві. Ні про свій папір, ні про молоду сестру, якій доручила його, я не забула. Я була певна, що вона не вжила на зло мою довіру, але наражається на небезпеку, зберігаючи мою записку. Згодом, за кілька днів по моєму виході з в'язниці, в хорі, в ту саму мить, як і тоді, коли я передала їй папірця, тобто коли ми поставали навколішки й позникали, схилившись, за ситцями, я почула, що мене тихенько смикають за сукню. Я простягла руку й дістала записку, в якій вона писала: «Як я турбувалася за вас! І що зробити з тим жахливим папером?..» Прочитавши, я скрутила папірця руками й ковтнула його.
Усе це трапилося на початку посту. Наближався час, коли з Парижа до Льоншана збирається добре й лихе товариство, цікаве до співу. Голос у мене тремтів, я трохи втратила його.
По монастирях, як ніде, дбають про свої найдрібніші інтереси, тому мені дали пільгу — трохи волі. Сестри, якими я керувала в хорі, могли підходити до мене без перешкоди, серед них і та, кому я доручила свою записку. Під час перерви, коли ми були в саду, я відвела її набік, змусила співати, і поки вона співала, сказала їй:
— У вас багато знайомих, а в мене нікого. Я не хочу, щоб ви через мене зазнали лиха! Мені краще вмерти, ніж накликати на вас підозру в тому, що ви допомогли мені. Подруго, ви загинули б, я знаю, а мене це не врятувало б. Та коли б ви й порятували цим мене, я не хочу порятунку такою ціною.
— Облишмо це, — сказала вона. — Що я маю зробити?
— Передати в певні руки мою заяву якомусь вправному адвокатові так, щоб він не знав, з якого вона монастиря, і дістати від нього відповідь, яку ви передасте мені в церкві чи деінде.
— До речі, — спитала вона, — що ви зробили з моєю запискою?
— Будьте спокійні, я її ковтнула.
— Будьте й ви спокійні, я поміркую про вашу справу…
Зважте, пане, на те, що, поки вона говорила, я співала, а вона співала, поки я відповідала, отже, наша розмова перемішувалася зі співом. Ця молода черниця, пане, ще й досі в монастирі. її безпека у ваших руках. Коли б тільки довідались, що вона зробила для мене, то ніякі тортури її не минули б. Мені не хотілося б призвести її до в'язниці, я сама краще туди повернулася б. Спаліть же ці листи, пане. Коли відкинути той інтерес, що ви з ласки своєї виявляєте до моєї долі, у них не лишається нічого такого, щоб їх варт було зберігати.
Отак я писала вам тоді, — та лишенько! її вже немає, я зосталася сама.
Вона невдовзі додержала слова і повідомила мене про це нашим звичайним способом. Настав Страсний тиждень! На вечірні до нас збиралася сила люду. Я так добре співала, що навіть викликала гучні, ганебні оплески, якими вітають ваших акторок по театрах, але які не мусили б ніколи лунати в храмах Господніх, та ще й в урочисті, жалобні дні, коли славлять пам'ять Сина Божого, розіп'ятого на хресті за гріхи людського роду. Мої молоді учениці були добре підготовані. У декого з них були гарні голоси, всі вони співали з виразом і чуттям, і мені здалося, що публіка слухала їх з утіхою, а громада наша задоволена з успіху моїх заходів.