Артур і війна двох світів

— Ох, здається, нам пощастило! — запихтів принц, сідаючи поряд з Артуром, який кривився з болю та розтирав уражену ногу.

Та враз щось ударило так, що розбило сподівання Барахлюша. Потяг здригнувся, ніби його придавила гора. Троє наших героїв попадали на підлогу і вчепилися руками за ніжки сидінь.

Гуркіт тривав не довше секунди — і потяг, не зупиняючись, мчав далі.

— Що ж це, чорти б його вхопили, було? — вигукнув спантеличений Барахлюш.

Усі знають: варто лиш згадати чорта, як він на поріг, і вже його хвіст стримить з якогось кута. Але цього разу мандрівники бачать не хвіст, а півнячий гребінь, і за ним — злісну морду, та не чорта — Темрякоса.

— Ку-ку! — по-хижацьки посміхнувся Упиревий синок, мовби збирався гратися в піжмурки.

Наші герої з ляку розбіглися врізнобіч. Темрякос уліз у вікно і витяг свого великого меча. Першою він намагався ударити Селенію. Принцеса уникла удару і помчала в найглибший кут, на бігу витягуючи свого чарівного меча. Артур, як істинний джентльмен, кинувся навперейми страшнючому Темрякосу і постав перед ним так несподівано, що той застиг на місці. Тепер він скидався на шаленого бика, який не втямить, звідки взявся цей маленький тореадор.

— Темрякосе, спокійно! — тоном королівської величності наказав хлопчик.

Нападник розгублено затупцяв. Тим часом Артур, який не знає, що в таких випадках треба казати, гарячково підшуковував бодай якісь слова.

— Е-е-е… Послухай-но, може, перемовимось про се про те… Якраз настав для цього час! — витиснув він із себе і спробував усміхнутися.

Артурова пропозиція примусила Темрякоса замислитися. Йому часто пропонували зруйнувати, збити, зірвати, знести, знищити, зліквідувати, та ніколи не пропонували перемовитися словами.

— А про що перемовлятися? — здивовано спитав він, і на всяк випадок позадкував, ніби противник збирався випробувати на ньому якусь сучасну зброю.

— Про нікому не потрібну ворожнечу, що посіяла розбрат в мініпутському світі, про зло, яке ти чиниш іншим, про тебе самого, зрештою, — переконливо промовив Артур. — У кожного з нас є свої проблеми, свої неприємності. Так чому б їх не обговорити всім разом? І тоді ми швидше знайдемо рішення, чи не так?

Темрякос запхав пальця до рота — так йому краще думалося.

— Е-е-е… Ні! — заявив він після короткої паузи і підняв меча.

Артур різко пригнувся, і меч просвистів у нього над головою.

— Отже, цей жест засвідчив, що перемовини закінчено! — в хлопчиковому голосі вчувалася насмішка, і він не втікав щодуху, а стояв на місці.

Темрякос знову змахнув мечем, сипав удари направо й наліво, а Артур відскакував урізнобіч, як миша у мультику. Нападник шаленіє, і хлопчикові все важче уникати меча. Він заскочив на стіл, зірвав зі стіни картину і вдарив нею Темрякоса по голові. Марна річ: сталевий гребінь розшматував картину, а гострий меч трощив усе, до чого діставав. Навіть дебелі вагонні двері розлетілися на тріски.