Історія Лізі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-343-609-8
- Переводчик: Віктор Йосипович Шовкун
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Історія Лізі». Краткое содержание книги:
Органічно вписуються у цей світ й інші герої твору, «психодіоти»: батько й брат чоловіка Лізі, її сестра Аменда і жахливий мисливець, що переслідує головну героїню. Усе це створює у читачів моторошну напруженість, до того ж перейти з одного світу до іншого дуже складно.
9
Лізі прокинулася. Вона сиділа, випроставши спину на ліжку й відчуваючи, як висихає піт на її лобі та під пахвами. Тут було відносно прохолодно завдяки вентилятору над головою, а проте їй було гаряче, як…
Їй було гаряче так, ніби вона сиділа в духовці засмоктування.
— Якщо й справді людина, яка сидить у духовці, може щось почувати, — сказала вона і знервовано засміялася.
Її сон швидко блякнув і розвалювався на шматки й клапті — єдине, що вона могла пригадати з якоюсь ясністю, було червоне світло призахідного сонця, яке десь сідало за обрій, — але вона прокинулася з божевільною переконаністю, що загніздилася десь на передньому краї її розуму, з божевільним імперативом: вона повинна знайти ту клятущу лопату. Срібну лопату.
— Навіщо? — запитала вона в порожньої кімнати.
Вона взяла годинник із нічного столика й піднесла його ближче до очей, переконана: він повідомить їй, що вона спала годину, а може, й дві. Вона була приголомшена, коли побачила, що її сон тривав рівно дванадцять хвилин. Вона поставила годинник назад, на нічний столик, і витерла руки об передню частину своєї блузки, так, ніби підібрала щось брудне й насичене мікробами.
— Навіщо мені та річ?
А ти менше думай. Це був голос Скота, а не її власний. Вона рідко чула його з такою ясністю цими днями, але тепер вона його почула. Гучний і чистий. «Воно тебе не стосується. Ти просто знайди її й поклади… ет, ти добре знаєш, куди її покласти».
Звичайно, вона знала.
— Там, де вона мені знадобиться, — прошепотіла вона й потерла собі обличчя долонями, коротко засміявшись.
Правильно, моя люба дитино, погодився з нею її мертвий чоловік. Там, де ти відчуєш, що треба її покласти.
III
Лізі й срібна лопата
(Очікуючи, коли зміниться вітер)
1
Яскравий сон Лізі анітрохи не допоміг їй звільнитися від спогадів про Нешвіл, а надто від одного конкретного спогаду: спогаду про ту хвилину, коли Ґерд Аллен Коул після пострілу в легені, коли ще Скот міг вижити, став націлювати пістолет на серце, який, безперечно, став би для нього смертельним. На той час світ уповільнив свій плин, і її думки знову й знову поверталися — як знову й знову повертається язик до поверхні надломленого зуба з гострими краями — до того, яким плавним був цей рух, так, ніби пістолет рухався на шарнірах.
Лізі пропилососила вітальню, яка цього не потребувала, потім увімкнула пральну машину, яку не змогла заповнити навіть наполовину; кошик для брудної білизни заповнювався дуже повільно тепер, коли вона залишилася сама-одна. Минуло вже два роки, проте вона ніяк не могла звикнути до такого становища. Потім надягла свій старий купальний костюм і зробила кілька запливів у басейні, який був просто неба, за їхнім будинком: п’ять, потім десять, потім п’ятнадцять, потім сімнадцять і зупинилася, щоб перевести дух. Вона вхопилася руками за край басейну, з його мілкішої сторони, витягши позад себе ноги, важко відсапуючись, її темне волосся прилипло до щік, лоба та шиї, як блискучий шолом, але вона й досі бачила, як обертається на шарнірах бліда рука з довгими пальцями, бачила, як обертається «Ледісміт» (було неможливо думати про нього тільки як про пістолет, якщо вам відоме його летальне паскудне ім’я), бачила, як пересувається ліворуч чорна дірка, всередині якої причаїлася смерть Скота, а срібна лопата була такою важкою. Їй здавалося неможливим, що вона може встигнути, що вона може випередити безумство Коула.
Вона повільно совала ногами, роблячи невеликі сплески на воді. Скот любив цей басейн, але плавав у ньому рідко; він був людиною книжок, пива і замкнутого простору Якщо тільки він був не в дорозі, звичайно. Або у своєму кабінеті, пишучи з увімкненою музикою. Або не сидів у кріслі-гойдалці, в кімнаті для гостей, у самому розбурханому серці зимової ночі, закутавшись до підборіддя в одну з вовняних шалей доброї матінки Дебушер, о другій годині ранку, і його очі були широко-широко розплющені, тоді як ураганний вітер, що залітав сюди прямою дорогою від самого Єлоунайфа, ревів за вікнами — і то був уже інший Скот; один подався на північ, а другий на південь жити, й, святий Боже, вона любила обох так само, усе так само.
— Облиш, — роздратовано сказала собі Лізі. — Я встигла вчасно, я встигла, а тому забудь про це — і квит! Постріл у легені — це все, чого зміг домогтися той психований молодик.