Джерело

— Хто?

— Клод Штенґель. Ви ніколи не чули цього імені, але ще почуєте, якщо в когось вистачить сміливості відкрити його. Бачите, він виконує всю роботу, він справжній геній за лаштунками, а Франкон ставить свій підпис на ескізі й отримує всі лаври. Так скрізь робиться.

— Але чому містер Штенґель терпить це?

— А що він може зробити? Ніхто не хоче дати йому змоги почати. Ви знаєте, які більшість людей: вони не зійдуть із проторованого шляху, заплатять утричі більше, лише б хизуватися відомою маркою. Сміливості їм бракує, місіс Данлоп, сміливості. Штенґель — це великий митець, але лише кілька проникливих осіб здатні це зрозуміти. Він готовий піти власним шляхом, якби знайшов якусь видатну персону, як-от місіс Стайвесент, яка дала б йому шанс.

— Справді? — сказала місіс Данлоп. — Як цікаво! Розкажіть мені більше про цього Штенґеля!

Він чимало розповів їй. Коли ж вони закінчили огляд праць Фрідеріка Мовсона, місіс Данлоп трусила Кітінґову руку і казала:

— Це так люб'язно, так надзвичайно люб'язно з вашого боку! А ви впевнені, що не матимете клопотів на роботі, якщо організуєте для мене зустріч із містером Штенґелем? Я не наважувалася запропонувати і це було так люб'язно, що ви не розсердилися на мене. Це так безкорисливо з вашого боку, і навіть більше, ніж будь-хто інший зробив би на вашому місці.

Коли Кітінґ підійшов до Штенґеля, переказавши запрошення на обід, той вислухав його без жодного слова. Потім струсонув головою і різко запитав:

— А тобі що з цього?

Кітінґ не встигнув нічого відповісти, як той зненацька здійняв назад голову.

— Ага, — сказав він, — ага, розумію.

Потім він схилився вперед, зневажливо стуливши губи:

— Добре. Я піду на цей обід.

Коли Штенґель звільнився з фірми «Франкон і Геєр», щоб відкрити власне бюро, і взявся до свого першого замовлення — будинок для Данлопів, Ґай Франкон зламав лінійку об край столу і заволав до Кітінґа:

— Падлюка! Мерзенна падлюка! Після всього, що я для нього зробив!

— А чого ти очікував? — запитав Кітінґ, розвалившись у низькому фотелі навпроти. — Таке життя.

— Але мене вражає, як цей маленький негідник довідався? Вихопив замовлення з-під нашого носа!

— Я ніколи йому не довіряв, — стенув плечима Кітінґ. — Людська натура…

Гіркота в його голосі була щира. Штенґель йому не лише не подякував, а й на прощання кинув: «Ти ще більший мерзотник, ніж я думав. Успіху! Колись ти станеш видатним архітектором».

Так Кітінґ отримав місце головного проектувальника у Франкона і Геєра.

Франкон відзначив цю подію маленькою, скромною оргією в одному із тихих дорогих ресторанів. «За кілька років, — повторював він, — за кілька років ти побачиш, що станеться, Піте… Ти хороший хлопчик і подобаєшся мені, тому я тобі допомагатиму… Хіба ж я тобі не допомагаю?.. Ти далеко підеш, Піте… за кілька років…»

— У тебе краватка перекрутилася, — сухо сказав Кітінґ, — і ти розливаєш бренді на камізельку.