Джерело

— Причиною зимових сезонних змін, — продовжував голос Ленґдона на цьому тлі, — вважалася туга світу за Персефоною, яку щороку викрадав володар підземного царства.

Повітря знову нагрілось, і з зимового краєвиду постала гора, здіймаючись вище й вище. З її вершини летіли іскри, валував дим, текла лава.

— Для римлян, — оповідав Ленґдон, — вулкани були оселями Вулкана — коваля богів, який працює у велетенській кузні, де полум’я вихоплюється з димаря.

Ленґдон відчув у повітрі сірчаний дух і здивувався, наскільки вміло Едмонд перетворив його лекцію на мультисенсорне дійство.

Гуркіт вулкана різко затих. У тиші знову заспівали цвіркуни, теплий вітерець поніс над лукою трав’яні запахи.

— Давні люди придумали безліч богів, — вів далі голос Ленґдона, — для пояснення не тільки таємниць планети, а й загадок людського тіла.

Над головою знову засвітилися сузір’я: тепер на них накладалися зображення відповідних божеств.

— Неплідність пояснювали неласкою богині Юнони. Кохання — влучною стрілою Ероса. Епідемії вважалися карою, насланою Аполлоном.

Знов і знов сузір’я доповнювалися фігурами божеств.

— Якщо ви читали мої книжки, — продовжував голос Ленґдона, — ви, ймовірно, зустрінетеся з терміном «бог білих плям». Значення його таке: давні люди, коли відчували, що в їхніх знаннях про світ є певні пробіли, заповнювали їх божествами.

Небо заповнив велетенський колаж із картин і статуй десятків давніх богів.

— Безліч богів заповнювали безліч білих плям, — мовив голос Ленґдона. — Однак протягом століть наукові знання глибшали. — Небом проплив колаж із математичних і технічних символів. — У міру того як білі плями нашого розуміння природного світу зникали, пантеон богів скорочувався.

На стелі з’явилася фігура Посейдона.

— Наприклад, коли ми дізналися, що океанські припливи залежать від місячних циклів, потреба в Посейдоні відпала, і ми зреклися його як дурного міфу темних часів.

Зображення Посейдона розвіялося, як дим.

— Як вам відомо, така сама доля спіткала всіх богів: вони відмирали по одному в міру того, як ставали непотрібними нашому інтелекту з його розвитком.

Угорі зображення богів почали зникати: бог грому, землетрусів, епідемій і так далі.

Коли їх значно поменшало, Ленґдон додав:

— Однак не варто помилково вважати, що боги «відійшли тихо в цю добру ніч»[22]. Коли культура відмовляється від своїх богів — це процес бурхливий і болісний. Духовні уявлення змалечку закарбовані в нашій психіці: їх заклали ті, кого ми найдужче любили й кому найбільше довіряли, — батьки, вчителі, духовні провідники. Тож будь-які релігійні зміни відбуваються протягом не одного покоління й не без хвилювань, а незрідка і з кровопролиттям.