Сліпобачення
- Автор: Уоттс Питер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-99-4
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Сліпобачення». Краткое содержание книги:
Кінець XXI століття. Розбалансоване людство, яке і без того стоїть на порозі багатьох викликів і невідворотних змін, зіштовхується з новою проблемою принципово іншого рівня — першим контактом. Та чи так легко контактувати з тим, хто, роздивляючись тебе майже упритул, сам не бажає з'являтися у фокусі твого зору? Надто, якщо і зір, і всі інші чуття, на які людство покладалося протягом мільйонів років своєї земної еволюції, виявляються нічого не вартими, коли справа доходить до комунікації з «іншими», які формувалися за геть інакших умов, і для яких всі людські поняття і концепції поведінки нічого не варті, як позбавлене сенсу навіть саме розуміння контакту.
Космічний корабель «Тезей» — вершинне досягнення земних технологій — вирушає на периферію Сонячної системи, щоб спробувати дізнатися про тих, хто кілька років тому несподівано відвідали Землю, за одну мить просканували її у всіх можливих спектрах і так само блискавично зникли, останньої миті надіславши кудись за межі Сонячної системи сигнал невідомого змісту. Лік іде на місяці, адже невідомо, з якою метою «інші» здобували інформацію про Землю та її мешканців, водночас уникаючи жодних контактів.
Десь на самій межі Сонячної системи на орбіті недосформованої зірки ховається посланець іншого світу, з яким «Тезей» має вийти на контакт, з’ясувати його природу і вирахувати потенційну загрозу, яку він може нести Землі.
І тоді сталося неминуче: постало четверте плем’я, небесне воїнство, що панувало над усіма. Плем’я, якому Все До Сраки. І коли прилетіли Світляки це плем’я просто не знало, що робити.
Тож вони відрядили нас і — віддавши запізнілу шану мантрі Істориків — відрядили з нами воїна. Про всяк випадок. Дуже сумнівно, щоб якесь земне дитя могло на рівних протистояти расі, що володіла міжзоряними технологіями, якщо раптом та виявиться ворожою. І все ж можу сказати, що присутність Бейтс заспокоювала — принаймні людську частину команди. Якщо доведеться виходити голіруч проти розгніваного тиранозавра рекса з чотиризначним IQ, зовсім не завадить мати на своєму боці тренованого бойового професіонала.
У крайньому разі, вона зможе з гілки підхожого дерева вистругати загострену палицю.
— Присягаюся, якщо прибульці нас таки зжеруть, треба буде дякувати за це секті теорії ігор, — сказала Саша.
Вона взяла на камбузі брикети кускусу. Я зазирнув туди, щоб розжитися кофеїном. Ми там були практично самі: решта команди розсіялася по всьому кораблю: від купола до фабрики.
— Лінгвісти нею не послуговуються? — Я знав, що дехто таки користувався.
— Ми — ні. — «А всі решта — просто ремісники». — Штука з теорією ігор полягає ось в чому: вона передбачає, що кожен із гравців має раціональний інтерес. Але ж люди не раціональні.
— Раніше передбачала, — підправив я Сашу. — Сьогодні враховується також фактор соціальної неврології.
— Людської соціальної неврології. — Вона відкусила шматочок брикету і сказала з повним ротом каші: — Теорію ігор можна застосовувати тоді, коли йдеться про раціональних, людських гравців. Невже ти гадаєш, що її справді можна застосувати до он тих? — Вона махнула рукою в бік архетипових прибульців, що чаїлися за корабельною обшивкою.
— Звісно, у неї є певні обмеження, — визнав я. — Але думаю, є сенс використовувати ті інструменти, до яких можеш дотягнутися.
Саша пирхнула:
— Тобто якщо ти не зможеш роздобути необхідних креслень, то будуватимеш дім своєї мрії, послуговуючись збіркою вульгарних лимериків?
— Ясно, що ні, — відказав я, а тоді мимоволі почав виправдовуватися: — Але для мене ця теорія виявилася досить корисною. Ще й у геть несподіваних сферах.
— Справді? Назви таку.
— Дні народження, — відказав я і одразу про це пошкодував.
Саша припинила жувати. Щось спалахнуло в її очах, коли вона та інші частини її «я» нашорошили вуха.
— Продовжуй, — сказала вона, і я відчув, що дослухається вся Банда.
— Та нічого особливого. Просто приклад.
— Ану ж розкажи нам, — Саша нахилила голову Джеймс.
Я знизав плечима. Тут немає з чого робити таємницю.
— Ну, згідно з теорією ігор ти ніколи не повинен нікому розповідати, коли в тебе день народження.
— Не розумію.
— Це програшна позиція. Немає переможних стратегій.
— Яких іще стратегій? Це ж просто день народження.
Челсі сказала абсолютно те саме, коли я намагався їй пояснити концепцію.
— Дивись, — сказав я. — Припустімо, ти кажеш усім, коли твій день народження, але нічого не відбувається. Це ж наче ляпас по обличчю.
— Або вони організують вечірку, — відповіла Челсі.
— Тоді ти не знатимеш, чи зробили вони це щиро, а чи попередній досвід спілкування змусив їх святкувати подію, яку в іншому разі вони б проігнорували. Але якщо ти нікому не скажеш і ніхто не відзначатиме цей день, немає жодної причини почуватися погано, адже, зрештою, ніхто й не знав. А якщо хтось таки почастує тебе випивкою, то це абсолютно щиро, адже жодна людина не докладала б зусиль, щоб дізнатися, коли твій день народження — і не святкувала б його потім, — якби щиро не любила тебе.
Звісно ж, Банда була тямовитішою, тож вона швидше сприймала такі речі. Мені не довелося пояснювати їй словами. Я просто підключився до КонСенсусу та накреслив таблицю: дві колонки «Казати/He казати», два ряди «Святкували/He святкували» — і неспростовна чорно-біла логіка у самих клітинках, що демонструє втрати і переваги. Неможливо заперечити результат обчислень: замовчування — єдина виграшна стратегія. Тільки дурні розповідають про свої дні народження.
Саша поглянула на мене.