Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства

Даосизм керується уявленням, що безсмертя досягається за тих умов, коли вся психосоматична структура спрямована на повний контроль енергетичних струмів в організмі. Саме тому неабиякого значення даоси надавали фізичним вправам, а передовсім — дихальній і фізичній гімнастиці. Існувала навіть спеціальна техніка досягнення екстатичних станів, яку описували за допомогою метафори польоту. Про важливість дихальних вправ свого часу говорив іще Чжуан-цзи. Дихання має бути таким легким та непомітним, яким є подих зародку в утробі матері. Дихальні вправи ставали невід’ємною частиною гімнастики фізичної. Людина послідовно чергувала різні пози, деякі з яких нагадували ритуальні жести шаманів або імітували рухи тварин.

Також і класична йога подає схожі приклади психотехнічного способу досягнення певного стану «зібраності» свідомості, демонструючи вихід на рівень надчуттєвого сприйняття. Навичка стримувати подих, припиняючи дію відчуттів, або споглядальне спостереження — все це лише деякі складові пізнання. Термін «йога» якраз і позначає цілу систему підходів у звільненні від страждання — мотив, який безперестанку звучить у давньому індійському світогляді. Шлях духовного удосконалення охоплює чотири рівні: стеження за диханням; контроль за м’язами та кровообігом; пильнування власних думок; спілкування з невидимим світом і звільнення від кола народжень.

Санскритське слово «авадгута» буквально позначає «того, хто спекався всіх проблем». Часто такий авадгута ходить голим. Але його нагота — то лише зовнішній атрибут внутрішньої чистоти. Він геть не переймається думкою публіки, яка вбачає у ньому лише безглуздого ідіота. Авадгута окреслює власний стан як трансментальний, тобто піднесений.

А от про різноманітність систематичного способу мислення свідчить логіка, що розробляється в джайнізмі. Головною метою цього підходу є подолання межі поміж понятійним і образним мисленням. Згідно з принципом «сьядвада» (можливість), усіляке судження варто розглядати передовсім як відносне, оскільки наше твердження про будь-яку річ ніколи не відображатиме всієї повноти її характеристик і зв’язків з рештою речей. Проте це жодним чином не свідчить про хибність наших суджень. Опрацювання логіки подібного типу коригується ідеєю часового виміру світу. Тому в джайнізмі будь-який предмет розглядається динамічно. Себто щоразу його необхідно по-новому визначати. Варто мати на увазі не лише щойно набуті ним ознаки, а також і ті, що втрачаються чи наразі не набуваються. Тож ніякої шаленої невизначеності тут немає, просто треба враховувати гнучкість нашого розуму.