Останній дон

Вінсент дивився на світ тверезими очима, суто практичні постанови завжди переважали в ньому жадобу крові.

— Добре, спробую сказати про це татові,— пообіцяв Джорджіо.— Адже вони прості помагачі. А от Фуберті він не подарує.

— Та й решті вербувальникам нехай буде наука,— докинув Піппі.

— Кузене Піппі,— всміхаючись, сказав Джорджіо,— на які преміальні ти розраховуєш?

Піппі страх як було неприємно, коли Джорджіо називав його кузеном. Вінсент і Петі так зверталися від щирого серця, а от Джорджіо тільки під час ділових розмов.

— Фуберта — це мій клопіт,— відповів Піппі.— Ви дали мені інкасаційне агентство, а ще мені платить «Ксанаду». Одначе гроші повернути буде нелегко, тож я мав би отримати якийсь відсоток. Так само як Вінсент і Петі, коли їм удасться щось вирвати від тих бовдурів.

— Слушно,— погодився Джорджіо,— але це не схоже на збирання за маркерами. П'ятдесят відсотків тобі ніхто не дасть.

— Ні-ні,— відбувся Піппі,— просто дайте вмочити дзьоба.

Почувши старовинну сицилійську ідіому, всі засміялися. Петі сказав:

— Не дешевися, Джорджіо. Ти ж не збираєшся ошукати мене з Вінсентом.— Петі тепер керував Бронкським анклавом, був командиром бойовиків, і завжди обстоював, що той, в кого в руках важелі, мав би отримувати більше. Бо своєю часткою йому треба ще й ділитися з підлеглими.

— Жадібні ви, хлопці,— посміхнувшись, дорікнув Джорджіо,— та я попрошу старого дати двадцять відсотків.

Піппі знав, що насправді проситиме Джорджіо десять або п'ятнадцять. Цей Джорджіо завжди отакий.

— Може, на спільний казан?— запропонував Піппі Вінсент. Він мав на увазі, щоб гроші поділити на трьох порівну, байдуже скільки й від кого вони їх отримають. Шанси вибити свої гроші в тих, хто залишиться жити, були куди вищі, ніж шанси здерти гроші з кандидатів у небіжчики. Вінс умів цінувати Піппі.

— Хай буде по-твоєму, Вінсе,— погодився Піппі.— Я не проти.

Він побачив, як у далекому кутку саду йшов Данте, тримаючись за донову руку, а до вух долетіли слова Джорджіо:

— Хіба не диво, як Данте і батько заприязнились? Зі мною він ніколи не був такий ласкавий. Вони увесь час між собою шепочуться. Що ж, наш батько мудра людина, і малому є чого в нього повчитися.

Піппі побачив, як хлопчик обернувся обличчям до дона. Обоє мали вигляд змовників, які знали жахливу таємницю, що давала їм владу над небом і землею. Згодом Піппі пригадає цю сценку і подумає, що вона зурочила його долю, наслала всі нещастя.