Три сили. Як виховують в успішних спільнотах
- Автор: Чуа Эми, Рубенфелд Джед
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-8-9
- Переводчик: Ирина Серебрякова
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Три сили. Як виховують в успішних спільнотах». Краткое содержание книги:
За межами лабораторії356 глибокі дослідження азійських і латиноамериканських старшокласників у Південній Каліфорнії виявили, що азійські студенти отримують зиск від стереотипу. Перевіряючи соціально-економічний статус із залученням в’єтнамців і американців китайського походження, соціологині Мінь Чжоу і Дженніфер Лі з’ясували те, що автори називають «рамками досягнень», зокрема позитивні стереотипи і прищеплені очікування (притаманні культурі цих груп і поширені в суспільстві загалом) щодо вищих академічних досягнень азійців суттєво позначилися на винятковій успішності в навчанні дітей азійських іммігрантів в Америці.
Відколи Стіл і Аронсон 1995 року опублікували свої перші результати, загроза й стимул підтвердження стереотипу були одними із найпопулярніших тем соціальної психології. Мабуть, найдивовижнішим відкриттям у цих дослідженнях стала чутливість індивідів навіть до єдиного, висловленого одним реченням легкого нагадування про пов’язаний із групою стереотип. А тепер уявіть, який стимул ви отримали би, якби віра у вищість вашої групи була частиною культури, в якій ви зростали, яку прищеплювали вам від народження батьки, бабусі, дідусі й спільнота загалом.
Тягар культури, що його несуть на собі афроамериканці — разом із їхньою чутливістю до загрози від стереотипу — різко контрастує з тим фактом, що в темношкірих іммігрантів його часто бракує, принаймні на час їхнього прибуття. У своїх захопливих спогадах «Будинок на Шугар-Біч» журналістка New York Times Хелен Купер, біженка з Ліберії, описує, як її предки, вільні, народжені в Америці темношкірі, зробили вибір залишити Сполучені Штати і поїхати до Ліберії. І саме цей вибір, на її думку, визначив цілком випадково її місце народження й озброїв світоглядом, який відрізняв її від багатьох темношкірих в Америці:
Унаслідок цього вибору 150 років тому, я зростала не як темношкіра американська дівчинка, прибита до землі расовими стереотипами про людей, які животіють на соціальну допомогу… Натомість я отримала у спадок лотерейний виграш, один на мільйон: я народилася у прошарку, який міг вважатися шляхтою Ліберії — першої незалежної країни в Африці. Жоден американський багаж наслідків Громадянської війни / рухів за громадянські права не тягнув мене назад і не обтяжував думками про мою меншовартість порівняно з білими. Я не переймалася жодним європейським мотлохом штибу, чи був якийсь британський колоніальний господар у чомусь кращим за мене. Кому тут потрібна боротьба за рівність? Нехай усі інші спробують дорівнятися до мене357.
З культурної і психологічної позиції слова «нехай усі інші спробують дорівнятися до мене» і «я рівний іншим» розділяє прірва. Це вираження відчуття вищості. І воно може становити велику цінність, прищеплюючи впевненість меншині у суспільстві, де широко вкорінені негативні стереотипи.
Це, безумовно, справедливо, коли йдеться про американців нігерійського походження. Серед мешканців Західної Африки поширене стереотипне уявлення про «зверхність» нігерійців358. Однак переважна більшість американців нігерійського походження не є просто нігерійцями. Вони належать до ігбо або йоруба359 — двох народів, добре відомих у Західній Африці своєю винятковою успішністю і етноцентризмом (і часто саме це викликає обурення). Йоруба хваляться блискучим царським родоводом360 і колишньою величчю своєї імперії. Тим часом підприємливих ігбо, які швидко досягають успіху, часто називають «західноафриканськими євреями»361. Чинуа Ачебе, покійний нігерійський письменник, ігбо за походженням і лауреат міжнародної Букерівської премії, попереджав про «небезпеки гордині», «непомірну гордість» і «любов до зовнішнього блиску» в ігбо і про те, що інші нігерійці їх за це «зненавидять»362.