Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
— Невже ви не хочете вести мою справу? — запитала Ута. — Невже ви відмовляєтесь од неї?
— Але ж, люба фрейлейн Барнім! — втрутився доктор Гомулка. — Чого ми хочемо — це ясно! Ми хочемо посадити Гротта у в’язницю, і…— він кинув осудливий погляд на свого колегу, — і якщо тільки є правосуддя, ми цього доможемось! — Доктор Гомулка знову витягнув з кишені якісь папірці і, поглядаючи поверх окулярів на Уту й Гольта, продовжував: — Дивізія, до складу якої входив полк вашого батька, в 1940 році була дислокована у Франції.
— А Гротт, тоді ще підполковник, був начальником розвідки в штабі дивізії,— пояснив, усе ще стоячи біля дверей, доктор Гейнріхс.
— 16 жовтня 1940 року, — вів далі Гомулка, — Гротт власноручно написав своєму братові, що він хотів би будь-що зломити опір французького цивільного населення у своєму районі. 2 листопада він у листі повідомляв брата, що наказав розстріляти двадцять одного чоловіка з числа цивільних осіб, в тому числі й місцевого священика, на знак відплати за напад невідомих на військовий склад.
— Коли ви передасте ці листи французьким воєнним властям, — сказав доктор Гейнріхс, наголошуючи кожне слово, і голос його раптом зазвучав твердо й рішуче, — французи зажадають від американців видачі Гротта, і ви посадите його в тюрму. А коли ми матимемо його у такому надійному місці, то певного дня доможемось і того, щоб він потрапив у руки німецького правосуддя, а тоді…— Гейнріхс затримав погляд на Уті, але тепер цей погляд, усе ще холодний і безжалісний, був зовсім не безнадійний, — а тоді з ним можна буде поквитатися. Нещадно!
Ута підвелася. Гольт також встав. Лише тепер він помітив, що доктор Гейнріхс на вилозі піджака носив червоний трикутник.
— Де ці листи? — запитала Ута.
— Якщо хочете, я по обіді відвезу вас до їх власника, — сказав доктор Гейнріхс.
— Боюсь, — зауважив стурбовано доктор Гомулка, — що це коштуватиме вам силу грошей!
Гольт з доктором Гомулкою залишилися чекати у якомусь кафе Старого Фрейбурга. Навколо — самі руїни, кафе майже не опалювалось і вельми погано освітлювалося. Гольт розповідав про себе вже, мабуть, з годину.
Доктор Гомулка мерзлякувато кутався у пальто.
— Можете бути певні, — промовив він, — я дуже уважно слухав. Я зрозумів вас. Та коли ви спересердя відвернулися від вашого учителя і навіть від батька, як же я, саме я можу щось вам радити? Усе те, що озлобило вас і зіпсувало вам життя, тобто все те, чого ми, старша генерація, не змогли передбачити раніше і від чого тепер поспішаємо відмовитися, — влучає в першу чергу й по мені.
— Але ж ви розкрили очі Зеппові ще тоді,— зауважив Гольт. Він сидів у кожусі, відкинувшись на спинку стільця і склавши руки на грудях. — Ви переглянули свої переконання ще під час війни і не полишили Зеппа на самого себе.
— Безперечно, — сказав адвокат. — Протягом останніх років я, хитро й спритно замаскувавшись своєю приналежністю до партії і хащею параграфів, діяв проти націстського режиму. Мені вдавалося затягувати деякі і політичні процеси до нескінченності. Я не боявся також знищити той або інший документ, потай пронести записку від ув'язненого, і Гундель вам могла б розповісти, що чимало пригноблених і переслідуваних знайшли у мене підтримку й допомогу. Сьогодні я «денаціфікований», я знову відкрито живу й працюю, але не можу і не хочу виправдуватися за провину, у якій ви звинувачуєте всю мою генерацію, за те, що ми виявилися не на висоті і у вирішальний період, до 1933 року, припустилися фатальної помилки.
Гольт не ворухнувся. У його вухах усе ще бриніло ім'я Гундель.
— Ще одне слово — і все! — наполегливо продовжував адвокат. — Не сумнівайтесь, я поважатиму ваше рішення, незважаючи на те, що ваші вчинки після війни і не зовсім заслуговують на повагу… Однак облишмо дискусію про те, на що ви маєте право і на що не маєте. Після всього, чого ви зазнали в юнацькі роки, я беззастережно визнаю за вами одне право — оглянутися на світ, зорієнтуватися в ньому і все осмислити заново, навіть якщо ця незвична й небезпечна свобода приведе вас знову на шлях помилок і тільки одного…
Доктор Гомулка зітхнув і замовк, на обличчі в нього заграла лагідна усмішка. Він якусь мить подумав і продовжив, наголошуючи кожне слово:
— Тільки одного… І над цим, будь ласка, добре подумайте! Тільки одного ви не повинні робити, — оскільки це передчасно, поверхово і лиш заплутує,— ви не повинні нашу загальнонаціональну провину розподіляти між поколіннями! Бо ж так ми актуальне завдання підмінимо причинним ланцюгом, який на нас тяжить, мов фатум. Ніколи не забувайте: люди як моєї, так і вашої генерації глибоко помилялись, і водночас у тюрмах, концтаборах та в підпіллі були молоді й старі.