Війна і мир 3-4
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1953
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 3-4». Краткое содержание книги:
Визнання це усуває можливість існування законів, тобто будь-якого знання. Якщо існує хоч одно тіло, що свобідно рухається, то не існує більш законів Кеплера і Ньютона і не існує більш ніякого уявлення про рух небесних тіл. Якщо існує один свобідний вчинок людини, то не існує жодного історичного закону і ніякого уявлення про історичні події.
Для історії існують лінії руху людських воль, один кінець яких зникає в невідомому, а на другому кінці яких рухається в просторі, в часі і в залежності від причин свідомість свободи людей у теперішності.
Чим більш розсувається перед нашими очима це поле руху, тим очевидніші закони цього руху. Вловити і визначити ці закони — таке завдання історії.
З тієї точки зору, з якої наука дивиться тепер на свій об’єкт, на тому шляху, яким вона йде, відшукуючи причини явищ у свобідній волі людей, визначення законів для науки неможливе, бо хоч би як ми обмежувала свободу людей, як тільки ми визнали її за силу, не підлеглу законам, існування закону неможливе.
Тільки обмеживши цю свободу до безконечності, тобто розглядаючи її як безконечно малу величину, ми переконаємось у цілковитій неприступності причин, і тоді замість відшукання причин історія поставить своїм завданням відшукання законів.
Відшукування цих законів уже давно почато, і ті нові способи мислення, що їх повинна засвоїти собі історія, виробляються одночасно з самознищенням, до якого, все дроблячи і дроблячи причини явиш, іде стара історія.
Цим шляхом ішли всі науки людські. Прийшовши до безконечно-малого, математика, найточніша з наук, залишає процес дроблення і починає новий процес підсумовування невідомих, безконечно-малих. Відступаючи від поняття причини, математика відшукує закон, тобто властивості, спільні для всіх невідомих безконечно-малих елементів.
Хоч і в іншій формі, але тим самим шляхом мислення йшли й інші науки. Коли Ньютон визначив закон тяжіння, він не сказав, що сонце чи земля має властивість притягати; він сказав, що кожне тіло, від найбільшого до найменшого, має властивість мовби притягати одне одне, тобто, залишивши осторонь питання про причину руху тіл, він визначив властивість, спільну для всіх тіл, від безконечно-великих до безконечно-малих. Те саме роблять природничі науки: залишаючи питання про причину, вони відшукують закони. На тому самому шляху стоїть і історія. І коли історія має завданням вивчати рухи народів і людства, а не описувати епізоди з життя людей, то вона повинна, відхиливши поняття причин, відшукувати закони, спільні для всіх рівних і нерозривно пов’язаних між собою безконечно-малих елементів свободи.
XII
Відтоді, як Коперник знайшов і довів свою систему, одно визнання того, що рухається не сонце, а земля, знищило всю космографію древніх. Можна було, заперечивши систему, витримати старий погляд на рух тіл, але, не заперечивши його, не можна було, здавалося, продовжувати вивчення Птоломейових світів. Але й після відкриття Коперника Птоломейові світи ще довго вивчалися.
Відтоді, як сказано й доведено, що кількість народжень чи злочинів підлягає математичним законам і що певні географічні і політико-економічні умови визначають той чи інший державний лад, що певні відношення населення до землі викликають рухи народу, — відтоді знищились у суті своїй ті підстави, на яких грунтувалася історія.
Можна було, заперечивши нові закони, втримати колишні погляди на історію, але, не заперечивши їх, не можна було, здавалося, продовжувати вивчення історичних подій як чин свобідної волі людей. Бо коли такий-то державний лад встановився чи такий-то рух народу відбувся внаслідок таких-то географічних, етнографічних чи економічних умов, то воля тих людей, які здаються нам тими, що встановили державний лад чи підняли рух народу, вже не може розглядатися як причина.
А тимчасом колишня історія і далі вивчається з законами статистики, географії, політичної економії, порівняльної філології і геології, що прямо суперечать її положенням.
Довго і вперто точилася у фізичній філософії боротьба між старим і новим поглядами. Богослов’я стояло на сторожі старого погляду і обвинувачувало новий у руйнуванні одкровення. Але коли істина перемогла, богослов’я побудувалося так само твердо на новому грунті.
Так само довго і вперто точиться боротьба тепер між старим і новим поглядом на історію і так само богослов’я стоїть на сторожі старого погляду і обвинувачує новий у руйнуванні одкровення.
Як у тому, так і в цьому випадку боротьба викликає з обох боків пристрасті і заглушує істину. З одного боку, виникає страх і жалість за всю, віками споруджену будову; з другого — пристрасть до руйнування.