Війна і мир 3-4

Усі історики, що серйозно мислили, мимоволі приходили до цього питання. Всі суперечності, неясності історії, той неправильний шлях, яким іде ця наука, грунтуються лише на нерозв’язаності цього питання.

Якщо воля кожної людини була свобідна, тобто якщо кожен міг зробити так, як йому захотілося, то вся історія є рядом незв’язних випадків.

Якщо навіть одна людина з мільйонів за тисячолітній період часу мала можливість зробити свобідно, тобто так, як їй захотілося, то, очевидно, один свобідний вчинок цієї людини, суперечний законам, знищує можливість існування будь-яких законів для всього людства.

А якщо є хоч один закон, який керує діями людей, то не може бути свобідної волі, бо в такому разі воля людей повинна підлягати цьому законові.

У цій суперечності полягає питання про свободу волі, що з найдавніших часів цікавило найкращі уми людства і з найдавніших часів поставлене в усьому його величезному значенні.

Питання полягає в тому, що, дивлячись на людину як на об’єкт спостереження з будь-якого погляду — з богословського, історичного, філософського, — ми бачимо загальний закон необхідності, якому вона підлягає так само, як і все існуюче. А дивлячись на неї з себе, як на те, що ми усвідомлюємо, ми почуваємо себе свобідними.

Усвідомлення це є зовсім окремим і незалежним від розуму джерелом самопізнавання. Через розум людина спостерігає сама себе; але знає вона сама себе тільки через усвідомлення.

Без усвідомлення себе неможливе і ніяке спостереження і застосування розуму.

Для того, щоб розуміти, спостерігати, робити висновки, людина повинна перше усвідомлювати себе живущою. Живущою людина знає себе не інакше як такою, що хоче, тобто усвідомлює свою волю. А волю свою, що являє собою суть її життя, людина усвідомлює і не може усвідомлювати інакше, як свобідною.

Коли, спостерігаючи себе, людина бачить, що воля її спрямовується завжди за тим самим законом (чи спостерігає вона необхідність приймати їжу, чи діяльність мозку, чи будь-що), вона не може розуміти цей завжди однаковий напрям своєї волі інакше, як її обмеження. Те, що не було б свобідним, не могло б бути й обмеженим. Воля людини здається їй обмеженою саме тому, що вона усвідомлює її не інакше, як свобідною.

Ви кажете: я не свобідний. А я підняв і опустив руку. Кожен розуміє, що ця нелогічна відповідь є незаперечним доказом свободи.

Відповідь ця є виявом усвідомлення, яке не підлягає розумові.

Якби свідомість свободи не була окремим і незалежним від розуму джерелом самопізнання, вона б підпорядковувалась міркуванню і досвідові; але в дійсності такого підпорядкування ніколи не буває, і воно неможливе.

Досвід і міркування показують кожній людині, що вона як об’єкт спостереження підлягає певним законам, і людина підпорядковується їм і ніколи не бореться з раз пізнаним нею законом тяжіння чи непроникливості. Але той самий досвід і міркування показують їй, що повна свобода, яку вона усвідомлює в собі, — неможлива, що всяка дія її залежить від її організації, від її характеру і діючих на неї мотивів; але людина ніколи не підпорядковується висновкам з цього досвіду і міркувань.