![Вогонь для Вогнедана [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогонь для Вогнедана [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогонь для Вогнедана [uk]». Краткое содержание книги:
Про те, що дух дійсно не вмирає, оповідається в романі «Вогонь для Вогнедана» Правитель Вогнедан, нащадок прибульців — дивних загинув у боротьбі з завойовниками. Але його невпокорений дух втілився в його нащадка, княжича Чорногори, однієї з найвіддаленіших південних провінцій Великої та Могутньої Імперії Півночі. Страшні спогади з минулого життя загартовують волю молодого шляхтича і підказують йому можливість врятувати свій народ з пазурів Імперії…
Ввечері князівна повертається до замку.
Вона від серця задоволена тим, як провела день. Трохи заспокоїла серце і душу, помстилася цій жабі Мелісі… Треба буде оповісти про це Ведангу… О, нині вона розуміє пристрасть Драконів до витонченої помсти… Пана лікаря з його учнем влаштувала в заїзді «Стигла вишня» і пообіцяла прислати за ними пажа, як тільки Вогнедан знайде час для зустрічі… Тобто — зробила добру справу, допомогла втікачам від Духовного суду. Аби тільки коханий був поруч… Та немає Мечислава…
Та що це? В конюшні замку, куди вона власноручно відводить Огня, не довіряючи догляд за ним конюхам, легкий переполох… Вогнеданів Татош стає від радости дибки, ірже, б’є копитами, а йому відповідає такий же чорний, мов дим, румак… Відьмак Мечислава… І сам Мечислав іде поміж стійлами… Її воїн в чорному оксамиті… Її Золотий Дракон… Живий… навіть вродливий… Чому він завжди здається їй красенем? Чому вона бачить лише його очі ельфа і опукле чоло? Чому їй так приємно торкатися до його волосся, такого ж шовковистого, як у Вогнедана і як у неї самої? Чому вона вже давно уявляє, як він розстебне на ній шлюбну гаптовану сукню, і та впаде додолу…
Та вони є дивними… Вони не кидаються одне одному в обійми… Вони зближуються поволі, наче танцюючи… Вони простягають руки і змикають долоні. Вони доторкаються одне одному до щоки одночасно, і кладуть руку собі на груди… «Твій образ…Твій образ…В моєму серці… В моєму серці… Я пам’ятав тебе… Я пам’ятала тебе…»
— Що, коханий? — питає стиха Дана, — що, любий? Що там сталося, у Веданзі…
— Вона більше не ненавидить мене, — відповідає юнак, — моя чорна ружа… Моя мама… Я довів, що є хорошим. Я показав їй шлях крізь туман, і дві Ружени злилися воєдино…
— Як ти знаєш про другу Ружену? — шепоче Дана, — ти був там? У потойбіччі… Ти ж міг померти, любий…
- Її зустрів твій батько, — шепоче Мечислав, — її улюблений брат Воїн. Вона любила його так, як ти — Вогнедана. Він подав їй руку і повів за собою… А на прощання… вона сказала… вона сказала, що любить мене, Дано. Моя мама полюбила мене… Якби вона мала можливість повернутися в яву, то приймала б від мене чорні ружі… Гуляла б зі мною у дворі замку… Любила б наших дітей… Я вільний від родового прокляття… Я — сильний і вільний, Дано!
Вогнедан, до якого одразу ж пішли закохані, радісно простягнув другу руки. Він теж щасливий — гонець привіз листа від Генда. О, такі речі напівкровний принц не довіряє імператорській пошті… Затверджене Ірканом Шостим намісництво над Північним Данаділом. І лист від пана Яблуновського, як завжди сповнений віршованих цитат… А наприкінці дослівно: щодо протекторату над Зелемінем — то це справа найближчого часу.
— Недарма, — говорить Вогнедан, — чуєш, Меч? Недарма…
Мечислав розуміє, про що говорить брат… Недарма вони з ним пройшли крізь пекло… Ельбер… Привид Ельберу Прекрасного… Справжнє збирання земель, куди там моанцям… Зелемінь… Це — вихід на старий кордон… Це — кільце довкола Старого Ведангу, поки що поділеного на воєводства. Це замок і ключ… Це можливість підготуватися до битви…
— Бідолашний Генд, — ронить Вогнедан задумливо, — але що ж…
Але що ж… Перемагає сильніший…
«Я люблю тебе як брата, старший джуро Яблуновський… Я вийду проти тебе з військом… Якщо буде в тому потреба — мій меч торкнеться твого серця… Пробач мені… Хай славиться!»
«Хай славиться наш Ельбер!», — відповідають подумки Дана з Мечиславом.
***
Протекторат над Зелемінем дійсно було надано Вогнедану дуже скоро.
Генд поспішав. Імператору ставало все гірше. У пані Альдони поки що не було ознак вагітності, хоча Імператорський Намісник скорився волі брата. Скорився з важким серцем — спадкові ознаки південця обов’язково проявляться в наступникові трону, а отже життя у юного принца буде нелегким. Моанська знать кружляла біля трону Чоррінів наче гієни біля вмираючого лева. Одна лише надія — на Моахетанг… Вогнедан… Іронічний вільнодумець Зельм-Вогнедан… Витончений піїта і мужній воїн… Остання надія трону Чоррінів.
Вогнедан, отримавши папір за імператорським підписом аж сльозу зронив перед очима у гінця. Щиру сльозу… Збувалися усі його надії… Північний Данаділ обсаджено вірними людьми, воєводу Дігіна відправлено у відставку. Осідлано Радин — тамтешній воєвода без слова скорився грізному магнату. Залякано воєводу Дубна, пана Лотіна, котрий приймав участь в зеліборській розправі. Генд хотів вигнати сучого сина з посади, та Вогнедан написав йому листа, де просив во ім’я милосердя Святого Мейді не карати пана воєводу, якому, мовляв, засліпила очі загибель брата-полковника. Квітан готовий до вибуху, «лісові чорти», вцілілі в зачистках, та їхня численна рідня тільки й очікують гасла… І ось, нарешті — Зелемінь…