Дім, в якому…
- Автор: Петросян Мариам Сергеевна
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7563-73-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім, в якому…». Краткое содержание книги:
Це Дім, в якому живуть Куряка, Сфінкс, Сліпий, Лорд, Табакі, Стервожер, Руда, Русалка, Лось, Р Перший та інші. Зграї, ватажки, вчителі. Діти і дорослі, вихованці та вихователі.
Це Дім, в якому всі мешканці грають за певними правилами й дотримуються неписаних законів. У світі поза Домом, у Зовнішності, їм не знайшлося місця. Але їхні вади, особливості та звички, що деінде могли би викликати хіба огиду, співчуття чи страх, тут відкривають шлях до інших реальностей.
Це Дім, в якому час і простір набувають нових форм і сенсів, а межа між явою та химерним стає дедалі тоншою. Однак кому подарувати казку, а кому жахіття — Дім обирає сам…
— Я хотів попередити Сліпого, — каже Стервожер. — Мої Пташки — двоє з них — бачили минулої ночі Соломона. Думаю, Сліпому треба про це знати.
— Повернувся потайки? — дивується Сфінкс.
Стервожер пересмикує плечима.
— Не знаю. Може, і так. Розповідям Пташок не можна довіряти. Хоча вони бачили його кожен окремо — і сходяться в описі. Кажуть, що він дуже пошарпаний.
Звістка про те, що Домом ночами сновигає пошарпаний Щуряка-втікач, Сфінкса не тішить, але й не лякає.
— Сумна історія, якщо вдуматися, — говорить він. — Дякую, що попередив.
Дощ капотить по карнизу дедалі частіше. У кімнаті швидко сутеніє. Сфінкс встає з ліжка й підходить до вікна. Затягнуте сірими хмарами небо подекуди ще жовтогаряче. Подвір’я залите потойбічним світлом, у якому підскакують під дощем знесамовитілі від щастя Логи. Між ними кружляє Мустанг із Шакалом. Сфінкс знає, що Табакі зараз має вкрай самовдоволений вигляд, який навіює Логам підозру, ніби той якось причетний до зміни погоди.
— А зараз скажи, з чим ти насправді прийшов, — просить Сфінкс, обертаючись.
Птах прикрив очі й застиг, як уміють застигати тільки хижі птахи. Його бурштинової барви жилет ніби аж світиться в сутінках.
— Ти — моя остання надія, Сфінксе, — проказує він спокійно та рівно.
Від невідповідності його тону вимовленим словам Сфінксові стає ніяково.
— Що трапилося? — питає він.
— Трапилося давно. Для мене воно — як учора, а для всіх інших — уже давно. Усі ми хочемо чудес, Сфінксе. Деякі чудеса здійсненні, а деякі ні, тому ми вибираємо можливе. Але ось ти вибрав, і виявляється, що в тебе недостатньо сил, щоб досягти принаймні цього. Ти розумієш, про що я кажу?
Сфінкс розуміє, хоча волів би не розуміти.
— Шакал тобі — близький друг, — говорить Стервожер тихо. Його слова майже заглушені дощем і криками, які долинають знадвору. — Попроси за мене. Тобі він не відмовить.
Сфінкс повертається до ліжка й сідає поряд зі Стервожером, так, щоб не бачити його обличчя.
— Він відмовить, — каже Сфінкс. — У такому проханні він відмовить, повір. Він вдасть, ніби не розуміє, про що я прошу. Він буде просто Шакалом, йому це не важко. І це навіть не можна буде назвати відмовою чи прикиданням, бо оте, що роздає зворотні квитки, аж туди, на той кінець, — воно зовсім не Шакал. Він — воно — собаку з’їло на таких ситуаціях, ще до нашого з тобою народження. І... чесне слово, повір мені, звідси, з цього боку, до нього підступити неможливо. Тільки з вивороту.
Стервожер сутулиться, вткнувшись підборіддям у долоню. Він уже змирився з поразкою, але все-таки говорить:
— Тобі досить важко відмовити, коли ти про щось просиш.
Насправді понад усе йому хочеться обірвати цю неприємну розмову, піти подалі від Сфінкса та пережити своє горе на самоті. Понад усе йому хочеться цього. Але він стримується.
— Тобі теж, — сумно озивається Сфінкс. — Тому я зроблю те, про що ти просиш.
— Але він відмовить.
— Але він відмовить.
Стервожер дивиться на Сфінкса жовтими сатанинськими очима.
— Тоді, — каже він, роблячи велике зусилля. — Якщо ти настільки в цьому впевнений... То можеш не витрачати на це часу… Я тобі вірю. Якби все було так просто, чудеса не були б чудесами. Але знаєш... Іноді мені здається, точніше, мені здавалося, що я — саме той, з ким це могло би статися. Я і Макс...
У цей момент у спальню в’їжджає Лорд, і Сфінкс готовий убити його за невчасну появу, але Стервожер веде мову далі, ніби нічого не змінилося:
— Ми з ним були надто єдиним цілим, щоби хтось залишився жити після того, як не стало іншого. Ми були не просто близькими, ми були чимсь одним, і після того, що з ним трапилося, мені здавалося, що раз половина мене залишилася жити й прожила так довго, в цьому має бути якийсь сенс. І він би був, якби не моя бездарність. Я всього лише Стрибун, чим би себе не труїв. На тому боці події керують мною, а не я ними.
Лорд зупинився, так і не від’їхавши від дверей. Слухає Стервожера, втупившись у підлогу. Сфінкс мигцем дивиться в його бік і його переповнює співчуття. Судячи з вигляду Лорда, він навряд чи спроможний оцінити той факт, що Стервожер включив його до найближчого кола друзів, яким дозволено вислуховувати його одкровення. Він радше думає, що Стервожер його не помітив.
— А найобразливіше, — каже Стервожер, — найобразливіше у всьому цьому те, що якби він був на моєму місці, він би дав собі з цим раду. Адже він був набагато сильніший.