Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Літа зрілості короля Генріха IV
Літа зрілості короля Генріха IV - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Літа зрілості короля Генріха IV

Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:

В другому романі історичної дилогії про Генріха IV видатний німецький письменник-реаліст Генріх Манн (1871–1950) зображує Генріха гуманістом, що із зброєю в руках бореться за торжество прогресивних для його епохи ідей, за можливість тривалого миру для свого народу й усієї Європи. Письменник підводить читача до зіставлення боротьби реакції і прогресу в зображувану ним епоху з боротьбою між силами миру і війни у бурхливій атмосфері 30-х років XX сторіччя.
1 ... 307 308 309 310 311 312 313 314 315 ... 345
Перейти на страницу:

На закінчення довжелезної вистави, яка проте нікому, крім одного, не набридла, — на останню потіху всім учасники її пройшли по містку через усю залу, понад усім гамором. Дивуйтесь на них зблизька чи жадайте їх — залежно від того, чи це пишні вельможі, чи верблюди, чи красуні з гнучкими тілами, чи химерні опецьки. Ті, в кого зберігся спомин, помітили, що такі самі, хоч і менш досконалі, вистави колись тішили двір Валуа. Отже, душею всієї вистави була остання з цього роду, пані Маргарита, і їй ми завдячуємо таку розвагу. Але Анрі вистава не сподобалась — насамперед через спогади.

Він і сам бадьоро виступав у ній, навіть по містку пройшов, одягнений як бог Марс. Він тільки сподівався, що нікого цей убір не змусить замислитись — особливо іспанського посла. Анрі треба заповнити час, поки не вдарить година; так у нього домовлено з Роні. Він має відвертати увагу дворів Європи, а надто свого власного, щоб жодне око не стежило за годинниковою стрілкою, як вона посувається. Але серед вирування розваг у ньому жило одне-єдине бажання: бути самому, обмірковувати своє діло, збирати силу, не втомлюватися, щоб не виринали сумніви.

Нікуди не дінешся, полювання вже втомлювало його. Воно віддавна було для нього найкращим відпочинком; а тепер він, зсівши з коня, зразу лягав у ліжко. Та хто-зна, чи ця стомливість має тільки тілесні причини. Навіть сміх тоді виснажував його, хоч він дуже любив пожартувати з друзями; а до своїх друзів він залічував усіх, хто пройшов з ним через життя. Що таке д'Епернон — добре відомо, але й він же такий давній сподвижник! До речі, глухого подагрика дуже легко взяти на глузи, коли захочеться з когось пожартувати. Проте двір волів обирати для цього щирих друзів короля. Маршал Роклор мав удома, в провінції, дружину, якої нікому не показував — самі здогадуйтесь, чому. Може, вона хвора чи калічна, може — німа або дурна. І родинні обставини старого вояка були невичерпним джерелом для жартів, тож не дивно, що врешті ці жарти вийшли з дозволенних меж. Та, певне ж, не тому, що був присутній король. Того вечора, коли це сталось, він справді був присутній і мусив спиняти Роклора, коли той ухопився за шпагу. Взяв його за руку, і обидва покинули товариство.

— Мабуть, я занадто довго сміявся з ними, — сказав Анрі. Маршал пробурчав:

— А я йолоп — не розумію жартів.

Анрі:

— Чи це справді був жарт, і на кого, власне, націлений?

Роклор нетямуще похитав головою.

Анрі:

— Ви мене зрозуміли?

Роклор, наважившись:

— У д'Епернона тут надто багато друзів.

Анрі:

— Скажіть краще — співучасників.

Роклор — не дуже переконано:

— Я й кажу — співучасників.

Анрі, озирнувшись на всі боки:

— Не до мого кабінету. Бо там задні двері, може, не зовсім причинені, Роклор.

— Я вас слухаю, величносте.

— Ви почуваєте ceбe досить бадьорим, щоб ще раз вирушити в похід?

— Коли завгодно, — відповів маршал аж надто голосно. Королеве запитання здалось йому каверзним. Може, його хочуть вирядити у відставку? Анрі потяг його за виступ стіни.

— Будьмо обережні: королева, може, ще не спить. Крім того, вона вагітна. Після нашого походу до Савойї минуло вже… кілька років. Ви завважили, що люди точно підраховують тільки літа перших двох третин життя, а останньої — вже ні? Молодість здається нескінченною, а старість — як один день.

Роклор, ніби виправдовуючись:

— Ми з хоробрим Крійоном часто підраховуємо, що ми зробили за кожну годину вашого останнього походу. І питаємо себе: коли ж то нам ще буде так славно на серці, як тоді?

Анрі:

— Це добре — для вас і для хороброго Крійона. А для мене… Для мене, наприклад, краще було б не зустрічатися знову з королевою Наваррською.

Роклор — переконано:

— Жінки — це тяжкий хрест, так було й буде. Треба лишати їх удома, і війна — якраз добра нагода для цього.

Анрі кладе йому руку на плече і, стоячи поруч маршала, каже, не дивлячись на нього:

— А ми самі хіба стаємо з часом легші вдачею? Що там казати, і ми врешті-рнешт обридаємо. Ми довго йшли поперед усіх і творили моди: моду на веселуна, моду на вільнодумця, моду на народного добродійника.

1 ... 307 308 309 310 311 312 313 314 315 ... 345
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)