Беру свої слова назад
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Сталкер
- ISBN: 966-696-874-6
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Беру свої слова назад». Краткое содержание книги:
Але як повірити іншому: на сторінці 258 першого тому другого видання Жуков розповідає, що «Ф.І. Голіков подав керівництву доповідь, що містила відомості виняткової важливості. У цьому документі викладалися варіанти можливих напрямків ударів німецько-фашистських військ під час нападу на Радянський Союз. Як потім з'ясувалося, вони послідовно відбивали розробку гітлерівським командуванням плану "Барбароса", а в одному з варіантів, по суті, відображена була суть цього плану». А на наступній 259-й сторінці «з усією відповідальністю» заявляє, що напрямок головних ударів не був відомим ні розвідці, ні Генеральному штабу, ні наркому оборони, ні Радянському уряду.
Головою уряду до 4 травня 1941 року був Молотов, після цієї дати - Сталін. Якщо вірити Жукову, то ні Сталіну, ні Молотову, ні наркому Тимошенко, ні йому, Жукову, нічого про німецькі плани не було відомо: ні кількість німецьких дивізій, ні напрямки ударів, ні приблизні дати вторгнення.
Вибачте, але тоді якому ж керівництву Голіков направив свою знамениту доповідь від 20 березня?
На одній сторінці Жуков повідомляє, що були правильні відомості, але дурники Голіков, Кузнєцов, Деканозов їх неправильно витлумачили. А на наступній сторінці він же «з усією відповідальністю» оголошує, що все це - чиста вигадка, не було жодних відомостей.
А протиріччя множаться. Згадаймо скарги Жукова про те, що «Сталін дуже мало цікавився діяльністю Генштабу. Ні мої попередники, ні я не мали нагоди з вичерпною повнотою доповісти Й.В. Сталіну про... можливості нашого потенційного ворога. Й.В. Сталін лише зрідка і стисло вислуховував наркома або начальника Генерального штабу».
І тут же його заява, що Генеральний штаб відомостей про кількість німецьких військ та їх наміри не мав. Вдумаймося, як міг Жуков «з вичерпною повнотою» доповісти Сталіну про «можливості нашого потенційного ворога», якщо сам «з усією відповідальністю» заявляє: не було в нього ніяких відомостей.
Навіщо дорікати Сталіна в небажанні слухати, якщо самому нічого доповідати?
Як бути? Як стикувати думки генія? Сам я не в силах. Залишається звернутися до улюбленого мною центрального органу Міністерства оборони СРСР: «Видання "Спогадів та роздумів" стало великою подією. До цього часу ТАК про війну ніхто не писав» («Красная звезда», 12 січня 1989 року, виділено «Красной звездой»).
Повністю згоден і приєднуюся: до цього часу ТАК про війну ніхто не писав.
Сподіваюсь, і в майбутньому ТАК про війну ніхто писати не буде.
Розділ 7
Про Голікова
У Лондоні діяла ще одна група радянських військових розвідників, якими керував військовий аташе СРСР у Великобританії генерал-майор І.А. Скляров. За один тільки передвоєнний рік Скляров і підлеглі йому офіцери направили в Центр 1638 аркушів телеграфних повідомлень, більша частина з яких містила відомості про підготовку Німеччини до війни проти СРСР, про нарощування обсягів військового виробництва в Німеччині, про переговори німців з керівниками Фінляндії, Румунії, Італії та Угорщини.