До речі, про ГРУ.
Напередодні війни радянська військова стратегічна розвідка, що іменувалися тоді РУ ГШ, зуміла добути відомості найбільшої важливості і майже неймовірної достовірності. Військові розвідники здійснили подвиг - вони дістали німецький план вторгнення і встановили орієнтовну, а потім і точну дату нападу Німеччини на Радянський Союз. Мало того, в доповідях радянських військових розвідників німецький план нападу був викладений у розвитку: це - перший варіант, це - другий, а це - третій, остаточний. Однак з точної і правильної інформації були зроблені неправильні висновки.
Крім військової стратегічної розвідки, яка була складовою частиною Генерального штабу, гранично активно і результативно працювала військова оперативна розвідка - розвідувальні органи штабів військових округів, флотів, армій і флотилій. «У травні 1941 року вдалося дізнатися не тільки кількість стягнутих до наших кордонів дивізій, а й місця їх дислокації - аж до розташування батальйонів, штабів частин. Уточнювалися навіть вогневі позиції окремих артилерійських і зенітних батарей» («Красная звезда», 16 червня 2001 р.).
Головне в тому, що відомості з різних джерел стикувалися. Агентура військової стратегічної розвідки в Берліні видобуває, наприклад, відомості про перекидання на радянський кордон ще однієї піхотної дивізії, тут же агентура військової оперативної розвідки з району, припустимо, Кракова підтверджує прибуття цієї дивізії, повідомляє номери частин, прізвища командирів, місця розташування бойових частин , штабів, вузлів зв'язку, тилів. Інформація з різних незалежних одне від одного джерел крапельками, струменями та струмочками стікалася в Генеральний штаб...
Написані терикони книжок про те, що радянська військова розвідка попереджала про неминуче вторгнення, але Сталін на попередження не реагував. Висновок: дурний боягузливий Сталін боявся дивитися правді в очі.
Звинувачення в дурості і боягузтва впали й на сталінське оточення. Народного комісара оборони СРСР Маршала Радянського Союзу С.К. Тимошенко і начальника Розвідувального управління Генерального штабу генерал-лейтенанта Ф.І. Голікова нам малюють кретинами і лизоблюдами: в руках тримали інформацію приголомшливої важливості, але, прагнучи догодити Сталіну, доповідали тільки те, що було вгодне вождю. В результаті Радянський Союз і його Збройні Сили потрапили під нищівний раптовий удар. Гітлер завдав Радянському Союзу смертельну рану, від якої країна так ніколи і не змогла оговтатися. Свою поразку в Другій світовій війні комуністи оголосили ледве не перемогою. Проте таких ганебних «перемог» у світовій історії просто не було. У результаті «великої перемоги» країна перетворилася на труп, хоча і з ядерної ломакою в гниючій руці. У результаті «великої перемоги» Радянський Союз скотився на рівень найбільш відсталих країн світу і в кінцевому підсумку впав і розсипався. Але й на цьому процес розпаду не завершився.
Процес пішов.
А кінця не видно.
– 2 -
Але ось що цікаво. Начальнику Розвідувального управління Генерального штабу генерал-лейтенанту Ф.І. Голікову дорікають у неуважності, дурості та злочинній недбалості, вважають винуватцем найбільшої помилки, яка в кінцевому підсумку привела до поразки Радянського Союзу. Винуватцем цієї ж помилки вважають народного комісара оборони Маршала Радянського Союзу С.К. Тимошенка. В числі винуватців Лаврентій Берія, народний комісар внутрішніх справ, і Всеволод Меркулов, народний комісар державної безпеки. Ясна річ, Сталін - головний винуватець. А ось начальник Генерального штабу Червоної Армії генерал армії Жуков у числі винуватців чомусь не значиться. Жуков з ланцюжка винуватців випав.
