Нафта
- Автор: Пазолини Пьер Паоло
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7233-7
- Переводчик: Юлія Вікторівна Григоренко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нафта». Краткое содержание книги:
«Я розпочав писати книгу, яка буде моєю справою протягом років, може, до кінця життя. Не хочу про неї розповідати…; досить сказати, що це щось штибу «підсумку» всього, що я пізнав, усіх моїх спогадів». Так Пазоліні описав свій останній роман, якому судилося лишитися незавершеним через несподівану й трагічну смерть автора. Роман «Нафта», розпочатий на початку шістдесятих, у часи світової нафтової кризи, робота над яким тривала аж до смерті письменника, у листопаді 1975 року, — це великий уривок того, що мало стати романом-monstruum, обсягом приблизно дві тисячі сторінок. Це відчайдушні розсліди людської природи, вивчення таємниць сексуальності й усе це на тлі розколу розквітлої Італії з її зухвалою економічною політикою та таємними змовами у владі.
Утім, щоб зробити все це, себто опинитися й розчинитися поза межами космосу, противилося тіло, котре наразі сиділо у нагрітому повітрі, де ніби щойно погасили вогнище, де довкола не було ані подмуху вітру, в якому лише зараз по-справжньому пробуджувалося життя: життя, яке готове було подарувати йому все.
Нотатка 11
НОВИЙ ДЕНЬ
Невдовзі (яким би прекрасним не був зв’язок із Всесвітом, від нього небагато користі, через нього нехтують багатьма речами: часом, сном тощо…, які так конче потрібні. Щирість цих взаємин швидко вичерпується: має схильність відразу перетворюватися на вияв пошани, силувану зосередженість, яких людина прагне позбавитись, усмиряючи своє лицемірство, як на уроках Закону Божого в школі) Карло продовжив шлях, повернувся додому, роздягнувся, заліз під ковдру. Він відразу, ніби це було непорушним правилом, взяв у рукуa[51] в’ялий, ще трохи вогкий від недавньої еякуляції член (Карло увечері не мився) і почав рухати його, аби той затвердів. Трохи постаравшись, він досяг, чого хотів, і почав мастурбувати. Він з насолодою відроджував в уяві, як полководець згадує подробиці нещодавньої перемоги, те, що принесло йому насолоду сьогодні увечері, втім, не лише згадував: він знов і знов переносив ці події у майбутнє, вигадуючи однаково захопливі й легко здійснювані варіації (в уяві, позбавленій опору дійсності). Утім, було дещо, що завдавало йому мук. Те, що він не міг бачити Віолу. Тому мало-помалу всі його думки зосередилися лише на ній. Пестячи себе, насолоджуючись тривалою неперервною еякуляцією, чоловік фантазував, що б він зробив, коли дівчина за ним спостерігала, якби її так несподівано не «врятував» батько, той худий млявий чоловік на велосипеді, глибокий голос якого був схожий на голос старого паданського каменяра. Як зазвичай, від мастурбації він несподівано забувся глибоким сном, який поглинув його у мохасту пащу саме тоді, коли в його уяві, перед заплющеними очима, народжувалися вчинки, які порушували всі межі можливого й які він з цілковитою впевненістю, навіть якщо задля цього треба буде піти на жертви, зазнати тривог і небезпек, мав намір втілити в життя. Саме це й ніщо інше було сенсом його життя.
Нотатка 17
КОЛЕСО ТА ВІСЬ
Все, що Карло робив у той час, зосталось у пам’яті Паскуале абсолютно чітко. Одначе деякі вчинки не розділили долю інших випадків з Карлового життя, й Паскуале про них не писав, чи, точніше кажучи, не розповідав. Йдеться про сон. Сон, який я зараз опишу.
Карло бачить, ніби його прив’язано до колеса. Це було одне з тих коліс, які зазвичай малюють на картинках, зображаючи тортури, що їх вчиняла свята інквізиція тощо, й котрі, — заледве помічені на ілюстрації, — потім виринають у пам’яті у спотвореному вигляді, набуваючи ролі згідно з нашими фантазіями чи підсвідомим бажанням. Отож, уві сні це колесо було величезним: нескінченно більше за велично-барокові колеса на ілюстраціях. Ба навіть ще більше — на ньому була кропітка й коштовна оздоба, й від того воно було подібне до колеса з колісниці якогось божества, чи до колеса Фортуни, чи навіть до Зодіакального колеса.
І це колесо висіло у порожнечі. Якій такій порожнечі? Певна річ, у порожнечі Всесвіту. Зрештою, навіть ця порожнеча була «культурним простором»: може, то було у глибині (бездонній) горища чи абсиди, а може, звичайне небо, пройняте меланхолійним, жахливим світлом, і хмарина, заледве розмазана по небесній синяві.
51
а стиснув у руці.