Пасажир
- Автор: Гранже Жан-Кристоф, Гранже Жан-Кристоф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-2443-8
- Переводчик: Леонид Григорьевич Кононович
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Пасажир». Краткое содержание книги:
Зараз, коли він повторював свою версію працівниці судової поліції, вона здавалася йому ще обґрунтованішою. Напевне Мішеллів сон являв собою образ його втечі.
— Повернімося до моєї справи, — сказала Анаїс і підвелася. Вона так і не скинула тої своєї шкірянки. — Кризу міг викликати шок, еге ж? Від того, що він там побачив?
— Убивство або труп? — усміхнувся Фрер. — Ви цілком логічно міркуєте. Авжеж, така можливість існує.
Анаїс підійшла до стола, що за ним сидів Матіас. Співвідношення сил повернулося до первісного стану.
— Які шанси, що до нього повернеться справжня пам’ять?
— Зараз мінімальні. Мені необхідно з’ясувати, хто він такий насправді, а потім я крок за кроком спробую повернути його собі. Лише тоді він щось згадає.
Дівчина відступила на крок і завмерла в рішучій позі.
— Ми візьмемося до цього вдвох. Що конкретно можна виділити з того, що він вам сповістив?
— Та небагато. Він будує нову особистість із клаптів давньої. Проте всі ці складники спотворені, затьмарені, часом вивернуті наопаш.
— Я можу отримати ваші записи?
— Про це й мови не може бути.
Фрер теж підвівся і легенько вклонився їй, намагаючись пом’якшити категоричність відмови.
— Мені дуже шкода, але це і справді неможливо. Медична таємниця.
— У нас убивство, — раптом владно відтяла вона. — І я можу викликати вас для допиту як прямого свідка.
Він обігнув стіл і став перед нею. Фрер був на голову вищий од неї, але, здається, це не справило на неї ніякого враження.
— Звісно, ви можете мене викликати. Та спершу вам потрібно буде здобути дозвіл ради професійної медичної асоціації. А вона вам його не дасть. І ви це знаєте не гірше, ніж я.
— Дарма ви так, — з докором сказала вона і знову заходилася міряти кроками кімнату. — Ми могли б поєднати наші зусилля. Адже обидві справи пов’язані поміж собою, тут і сумніватися нема чого. Хіба ви не готові зробити все, щоб дізнатися правду?
— До певної межі. Я хочу вилікувати пацієнта, а не запроторити його до в’язниці.
— У вас усе одно нічого не вийде. Не забувайте, що він мій головний підозрюваний.
— Ви погрожуєте мені?
Вона підійшла до нього, не кажучи ні слова і не виймаючи рук із кишень. Зараз вона поводилася точнісінько так, як і на початку їхньої зустрічі. Ладна була воювати з цілим світом. Він теж застромив руки в кишені. Шкірянка проти білого халата.
Мовчання тривало. І раптом йому набридла ця дурнувата гра.
— У вас усе?
— Не зовсім.
— Що ще?
— Я хочу поглянути на вашого звіра.
За годину, повернувшись на паркувальний майданчик біля шпиталю П’єра Жане, Анаїс проглядала повідомлення на мобільнику. Ле Коз телефонував тричі. Вона хутко набрала його номера.
— Ми з’ясували особу клієнта.
— Ім’я?
— Дюрюї Філіпп. Двадцять чотири роки. Безробітний. Без певного місця проживання. Дохляк.
Вона взяла записника і швидко все занотувала.
— Відомості достеменні?
— Цілком. Із дилерами в мене нічого не вийшло, та потім я опитав чотирьох аптекарів і врешті вийшов на таку собі Сільвію Жантій, адреса: Талянс, вулиця Камій-Пеллетан, будинок сімдесят чотири. У неї аптека на майдані Перемоги.
— Знаю, де вона. Далі.
— Відправив їй світлину на мобільник. І вона відразу впізнала хлопця, попри шви і ґулі. Упродовж останніх трьох місяців він регулярно заходив до неї по субутекс.
— Чудово.
— Це ще не все. Я зателефонував Джафарові. Жебраки з бульвару Віктора Гюґо теж його впізнали. Щоправда, знали вони його під прізвиськом Фіфі, та це таки той самий хлопчина. Гот. То з’являвся, то зникав. Міг по кілька тижнів пропадати бозна-де. За їхніми словами, останнім часом він мешкав у занедбаному будинку неподалік від вулиці Виноградників.
Вона відчинила дверцята авто і залізла досередини.
— Коли його бачили востаннє?
— Аптекарка — три тижні тому. Жебраки — два-три дні. І ніхто не знає, що він робив напередодні тієї днини, коли його забили.
— А друзі в нього були? Хтось такий, що міг би розповісти про нього більше?
— Ні. Дюрюї був сам. Якщо він не виходив на люди, то ніхто не знав, де він і що робить.
— Пса в нього не було?
— Був. Здоровезний собацюра. Він теж пропав. Напевне, убивця порішив і його.
— Перевір усе-таки в собачих притулках.