Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

Та ось стоїть моє авто, і атлас доріг лежить на тому самому місці, де я його залишив, на пасажирському сидінні, розкритий на сторінці з Фрогнер-парком, схожим за обрисами на африканську країну з довільно проведеними кордонами. Я пхаю жетон у щілину автомата, шлагбаум піднімається, і я їду додому. Я збирався кудись прокататися, гарненько покататися на машині, я — хороший водій, і мені добре думається під час їзди, і я збирався поїхати кудись подалі, покататися якнайдовше і як слід подумати про Фінляндію, але те, що трапилося в павільйоні на штрафній автомобільній стоянці, відбило у мене всяку охоту кататися. Я вирушаю додому і ставлю авто на те саме місце, де воно стояло перед тим, як його звідти забрали, бо це надійне місце і вулиця вже вимита і підметена, і авто може спокійно стояти там ще рік, оскільки вулиця вимита і підметена, а сімнадцяте травня нехай собі приходить з усіма парадами, національними костюмами та емоціями, мене це не стосується, я все одно не буду брати участь, тепер моє завдання — Фінляндія, треба відпрацьовувати гроші, так я думаю. Фінляндія — демократична країна, пишу я. Сучасна демократична країна. Це завжди добре звучить. Людей так і тягне відвідати демократичну країну, яка покрита суцільною мережею мобільного телефонного зв’язку. Так я й пишу: Фінляндія — сучасна демократична країна, де мобільний зв’язок забезпечений по всій території. У Фінляндію можна їхати зі своїм мобільним і спокійно продовжувати надсилати звідти текстові повідомлення, розмовляти по телефону і тому подібне.

Ця інформація в першу чергу розрахована на сім’ї, в яких є підлітки, відзначаю я про себе. Коли підлітки почують, що у Фінляндії чудово працює мобільний зв’язок, що вона, можна сказати, батьківщина мобільного телефону, вони почнуть чіплятися до батьків, щоб ті взяли їх із собою. Підлітки можуть їхати на задньому сидінні і розсилати текстові повідомлення своїм друзям, які залишилися в Норвегії або поїхали відпочивати в інші сучасні демократичні країни, вони можуть підтримувати процес комунікації за допомогою коротких текстових повідомлень — способом, який енергійно освоюється лише молоддю та купкою фольклористів, це свій особливий світ, тут головне — постійно підтримувати комунікацію, не перериваючи її навіть на літо, і Фінляндія — це ідеальна країна для того, хто під час подорожі хоче посилати текстові повідомлення, пишу я далі. А якщо вже тебе цікавить ця сфера, можна відвідати Нокію. Нокія — це місто, так мені здається і так я пишу. Нокія — це місто, в усякому разі це населений пункт з надзвичайно високим, просто-таки кипучим рівнем ділової активності; в той час як інші виробники мобільних телефонів переживають спад, Нокія впевнено тримається на плаву, вона лідирує, вона абсолютний лідер у гонці, крім мобільних телефонів, там виготовляють автомобільні покришки і гумові чоботи і, напевно, ще всякі інші речі, і всі ці речі можна купити, пишу я в брошурі, і це ще одна принада для підлітків — речі, які можна купити. Нокія варта того, щоб її відвідати, пишу я і йду спати. Я ліг і хочу заснути, та ніяк не засинаю, бо не можу прогнати думки про те, як молода жінка з павільйону на штрафному майданчику просила мене їздити обережно. Я не сплю і думаю, як же я їхав із Согна додому. Чи був я цього разу трохи обережнішим, аніж зазвичай? Я завжди їжджу обережно, але сьогодні, як мені здається, я їхав ще обережніше, ніж завжди; між іншим, я пропустив усіх, перечікуючи на розв’язці біля Біслета,[8] я стояв і не рушав, хоч була моя черга, і чому ж я так вчинив? Тому що вона мене попросила, бо я сприйняв її слова як турботу, як страх за мене, якщо я постраждаю через власну необережність. Хтось попросив мене бути обережним, а я не пригадую, щоб раніше хтось звертався до мене з такими проханнями; з протилежними, правда, теж ніхто не звертався, чого не було — того не було, ніхто не висловлював побажання, щоб я їздив необережно, але те, що вона так сказала, — було все-таки дуже приємно і люб’язно, і я дійсно їхав цього разу з особливою обережністю, а тепер от ніяк не можу позбутися цієї думки. Я встаю й одягаюся, хоча вже настала ніч. Зазвичай я ніколи не вставав і не одягався серед ночі. Що це я? Такого зі мною не бувало. Це текучий вчинок, та я все одно це роблю. Щось не виходить у мене цієї ночі бути таким, як завжди. І от я лежу серед лісу, в ліску біля компостного поля в Согні. Внизу видніється комунальний штрафний майданчик для автомобілів. Мені добре видно всіх, хто приходить і йде, майданчик працює цілодобово і прекрасно освітлений, тому видно все, що там відбувається. Я лежу в спальному мішку, дихаю компостним запахом, вітер дме з боку компостного поля, доносячи густий запах перегною, садового сміття в різних стадіях гниття; пахне добре, і я ледве смію подумати про те, що ж я роблю. Це ірраціональне. Це суперечить багато чому з того, що входить в мої щоденні звички, але зараз ніч, а не день, і цієї ночі я став трошки іншим, бо хтось попросив мене їздити обережно. Я сам собі не наважуюсь зізнатися, та, здається, справа йде таким чином, що я навмисне припаркував авто з порушенням правил. Я довго кружляв, доки не знайшов вулицю, яку комунальники збираються мити, там я залишив авто, а сам поспіхом утік. Залишилося недовго чекати, коли його привезуть, думаю я. Напевно, його вже забрали зі стоянки, бо воно стояло дуже незручно і заважало прибиральним машинам. Напевно, вони лише похитали головами, дивлячись на те, як я тікав, вони кричали мені вслід, але я ніби оглух і вдав, що не чую, а сам помчав від них, мов хлопчисько. А от і моє авто, приїхало на платформі, яка забирає покинуті автомобілі. Я бачу, як шофер заїжджає на стоянку і вивантажує його, потім він іде в будинок і повідомляє черговому номер; не їй, я перевіряв; я бачу тих, хто сидить у будинку; вона, напевно, прийде вранці, думаю я; я сподіваюся, що вона прийде; у них, ймовірно, стабільний графік, і той, хто працював зранку, не працює ввечері або вночі; значить, вона прийде вранці, кажу я собі, і тоді я спущуся вниз і викуплю своє авто, і буду поводитися наполегливіше, ніж минулого разу. Я сам не зовсім розумію, чого домагаюся, але якась мета у мене є; я повинен принаймні з’ясувати, чи серйозно вона говорила, коли просила мене бути обережнішим, чи сказала це просто так, як усі ми ледве не щодня говоримо різні речі не щиро, а тільки тому, що так годиться говорити, щоб підтримати процес комунікації, його ж необхідно підтримувати будь-що, за всяку ціну, адже якщо він зупиниться, все розтечеться і попливе, і наше життя буде розмите водою, вода поточить його, поки воно не стане пласким, як коржик, зійде нанівець, зупиниться в нульовому часі.