Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

Вона питає номер мого авто, я відповідаю діловим тоном. У неї дещо розсіяний вираз обличчя; може, задумалась про щось стороннє. Цікаво, про що? — подумки питаю себе. Про що вона задумалась? Я волів би, щоб вона думала про те саме, про що і я, тобто про моє авто; зрештою, це її годує; але ж для неї це просто робота, моє авто для неї просто авто, одне з багатьох, нічим не виділяється із загальної маси; напевно їй за день доводиться набирати на клавіатурі десятки автомобільних номерів, може, й сотні, дивно було б вимагати від неї, щоб моє авто цікавило її більше за інших. Проте вона все ж набирає номер мого автомобіля і дивиться на екран. Що не кажи, та все-таки початок. Уже щось. Я бачу, ти вже третій рік сюди приїжджаєш, каже вона. Каже без зловтішного торжества. Просто констатує факт. Третій рік поспіль, — додає вона. І я раптом опиняюся ніби голим і не знаю, куди мені подітися. Світ такий брутальний! Ніякі кружні шляхи, ніякі обережності — ніщо не врятує, правда все одно випливе, ось вона і з’ясувалася. Так, от уже третій рік. Третій рік, як це не сумно. Підряд. Можливо, у мене якесь ушкодження мозку, кажу я. Котрийсь із найтонших нервових зв’язків пошкодився, коли я підлітком грав у футбол; найшикарніше було відбивати м’яч головою, to head, як це називається в англійців, Англія ж батьківщина футболу, і ми запозичили з англійського чимало виразів, англійською воно здавалося шикарнішим, от я і робив «хед», бив головою досить-таки часто, і зараз гірко в цьому розкаююся, бо якийсь із нейронних зв’язків явно тоді постраждав, там виникла компресія — тиск 16, як десь сказано, — і я ненавиджу цей вираз — «тиск 16», — це така дурість, чорт би її забрав, але нейронний зв’язок, що з’єднує підкірку з корою головного мозку, блокований або навіть зовсім зруйнований, імовірно, цим і пояснюється, чому я боюся, що хтось залізе в мою квартиру, боюся змін, провались вони під три чорти, а якщо удар був особливо сильним, адже це траплялося-таки, і не одноразово, — то, можливо, я втратив здатність відчувати емоції, ось чого я боюся найбільше: що я став емоційно тупим, що я сам зробив себе самотнім і назавжди залишуся самотнім, бо це жахливо — бути самотнім; один, весь час сам — цього я боюся, однак кажу собі, що я з цим змирився, та це неправда, це брехня, ще одна брехня, хай йому грець, брехня, і хай їй грець, цій самотності, якщо вже я про це заговорив.