Таємнича Африка

Козу привели серед ночі. А вранці — навіть антилопу. Отже, ми мали аж двох мамок! Коли сиріток витягли з ящика, вони знову жалібно занявчали, певно, з голоду. Я радів, що є можливість нагодувати малят досхочу. Але з козою нічого не вийшло. Незважаючи на те, що два чоловіки міцно тримали її за передні і задні ноги, вона пручалася і відштовхнула від себе малят, які тикалися мордами їй у живіт. Залишалась ще антилопа. Спочатку двом неграм довелось і її міцно тримати, але вона поводилася значно спокійніше. До неї приклали зголоднілих леопардів, і ті скоро почали задоволено плямкати.

Через деякий час між Голунго — так я назвав антилопу — і її годованцями виникла дружба. Я зовсім не сподівався, що антилопа прийме малят як власних дітей, облизуватиме їх і по-материнському піклуватиметься про них. Вона по-справжньому ревнувала сиріт до шимпанзе Конги, яка тоді жила в нас у таборі. У Конги теж раптом з'явилося материнське почуття до малих леопардів. Вона ніжно обіймала їх і пригортала до грудей. Конга, на превеликий жаль Голунго, стала малятам за няньку. Угледівши малят, вона хапала їх і починала шукати в них паразитів. Де ж їй було знати, що у кішок і в усіх їхніх родичів не водяться паразити. Проте Халімі та Офірі це, видно, подобалося.

Конга взяла собі за обов'язок також що вечора чистити ящик з постіллю і вкладати леопардів спати. В нагороду за це вона одержувала від нас те, що найбільше любила, — шматок білого хліба.

Якось малі леопарди зникли. Голунго і Конга стривожено шукали їх, Голунго — щоб нагодувати, а Конга — щоб попестити. Нарешті шимпанзе глухо загукала: «У-у, у-у, у-у!» — Вона знайшла втікачів десь у ямці, куди ті залізли і, міцно пригорнувшись одне до одного, поснули. Конга почепила Халіму на шию, взяла Офірі в лапи і, згорбившись, ледве пересуваючи ноги, притягла їх до табору.

Сироти чудово розвивалися. Вони гуляли навколо табору, причому їх завжди супроводжувала і оберігала Конга. Мавпи шимпанзе — чудові охоронці: вони відчувають найменшу небезпеку. Кращої няньки сиротам годі було й шукати. Що більше підростали Халіма й Офірі, то міцнішою ставала їхня дружба з Кнгою, а на бідну Голунго вони майже не звертали уваги. Малята, так само як і Конга, любили різні витівки.

Якось ми помітили, що в нас зникають найбільші куски м'яса, яке сушилося на сонці. Забивши дичину, ми найкраще м'ясо різали на стьожки ї вивішували сушитися на дротині, протягнутій від намету до найближчого дерева метрів за три від землі. Повертаючись одного разу з полювання, я за кількасот метрів побачив у бінокль на дротині якогось танцюриста. Підійшовши ближче, я впізнав Конгу. Шимпанзе була надто хитра, щоб красти м'ясо у моїй присутності. Але як тільки я йшов з табору, вона бралась до м'яса. Відколи це шимпанзе почала їсти м'ясо? Ні, Конга не їла м'яса, вона крала його для своїх пестунчиків. Отже, Халіма й Офірі вже призвичаїлись до м'яса, а я й гадки не мав про це. Невдовзі вони зовсім відмовилися від молока Голунго і остаточно забули про неї.

Нагулявшись досхочу, леопарди тепер стрімголов мчали до мисок. Щодня вони одержували від кухаря казанок вівсяної каші із згущеним молоком, а також січеного м'яса і жадібно накидалися на нього.