Электронная книга - «Я, «Побєда» і Берлін». Краткое содержание книги:
Ця книжка — літературний дебют відомого українського співака Андрія Кузьменка (Кузьми), лідера групи «Скрябін». До збірки увійшли дві повісті, а також тексти відомих пісень групи. Перша повість — «Я, Побєда і Берлін» — проникнута яскравим почуттям гумору, веселим настроєм і, напевне, розсмішить навіть дуже серйозних читачів. Події відбуваються навколо старого і пошарпаного автомобіля марки «Побєда». на якому Андрій зі своїм другом Бардом подорожують до столиці Німеччини. Друга повість — «Місто, в якому не ходять гроші» — зовсім інша за жанром. Це невесела історія про дівчину Алісу, яка через збіг обставин опинилася в жахливому місті, де панують людиноненависництво, нечувана жорстокість і нелюдські порядки, — місті, з якого немає дороги назад…
— Картка вже не лабає. Старий схавав твій прикол. Йди за мною і поговори з ним. Він чекає на телефоні.
Віталік вихопив картку і озвіріло почав тикати її до стіни. Нічого не відбувалося. Він опустив голову й поплівся за санітаром. Слухавка лежала на столі і з неї чулися матюки, порівняно з якими ураган Катріна — просто легкий осінній бриз.
— Альо, — Віталік стояв заплаканий, і шмарки висіли у нього з носа, як шнурівки від кедів.
— Малиш, я послав по тебе машину, їдь сюда і не дури. Ти зайшов задалеко, малиш. У мене проблеми через тебе, їдь сюда і поговорим. Ми будем не самі.
— Я не поїду звідси.
— Малиш, ти закопав мене, не закопуй себе. їдь сюда. Я прошу. Що ти за ублюдок такий! Ти чуєш? Ти, як мама твоя придурошна.
— Тільки не мама, я такий, як ти, — він поклав слухавку на важіль і сів біля столу на підлогу.
Київський вокзал буяв осінніми настроями. Люди гонили по перонах, спекулянти здавати білети в неіснуючі вагони, начальники поїздів садили людей у купе провідників. Одне слово, все йшло своєю чергою. Мелодійно-меланхолійний голос диктора сповістив, що прибуває потяг № 87 Мінськ — Київ на шосту колію. Маса людей, які зустрічали його, посунули на третій перон штурмувати вагони в пошуках тих, кого вони чекали. Перон гудів майже десять хвилин і так само несподівано затих. Біля сусідніх вагонів залишилося двоє людей, які мали однакові кульки в руках з надписом: «Час — це гроші! Будьте з ним уважні». Двоє людей приїхали зі станції Прип'ять, на яку потяг заходить рівно два рази на рік, коли переводять стрілки годинника. Мужчина підійшов до жінки і сказав:
— Вам допомогти?
— Ви маєте на увазі, кульок понести?
— Я взагалі. Мене звати Віталій Олегович, — назвався мужчина років п'ятдесяти, сивий і зі слідами віспи на обличчі.
— Я — Аліса Романівна. Дякую, але в мене таке враження, що мені вже хтось суттєво допоміг. Бувайте.
Вони розійшлися в різні боки і не знали, що завтра сонце встане і зігріє той світ, на якому ЇХ обох вже не буде.
ЛІРИКА
Бути маленьким
Сяду на вікно і подивлюся вниз,
Покличу своїх голубів і так, як колись,
Напишу і відправлю з ними довгого листа
До всіх і до нікого, і розкажу в ньому вам.
Намалюю на папері дракончиків злих
І буду з ними битися один на один.
І замок побудую собі з мокрого піска,
І тільки той не зрозуміє, хто давно вже так
не вміє, бо...
Ніби близько, але так далеко.
Я дуже хотів би знову бути маленьким...
Над нами, як не дивно, небо тільки одне,
Один раз всього жити хтось придумав дурне
Білет в один кінець нам заготований всім,
А було б дуже круто взяти і назад рванути,
Хоч то...
Ніби близько, але так далеко.
Я дуже хотів би знову бути маленьким...
Вам з неба не видно
Розкидає нас в різні світа, боки,
Під фальшивий джаз ми танцюєм через роки,
Ангел скучно в такт пальцем б'є по піаніно,
Підкидає нам ролі з фільмів Тарантіно.
Не плати за мене мої рахунки,
Не ковтай за мене мої колеса,
Не мовчи за мене в мій мікрофон,
Не дивися вниз ніколи на мене...
Вам з неба не видно...
Виставляли нас ніби свої в дошку,
Завалили тест на вшивість мозку,
Вже давно забув ангел в кухні крила
І від моїх бід в бар собі пішов на пиво.
Не плати за мене мої рахунки,
Не ковтай за мене мої колеса,
Не мовчи за мене в мій мікрофон,
Не дивися вниз ніколи на мене...
Вам з неба не видно...
Велика стіна
А я живу і бачу цілий час то саме:
Стіни, а на стінах ціле місто живе.
Хмари там, дерева, тільки неба нема,
А час минає тихо, бо квадратна земля.
Велика стіна...
Стіна давно стоїть, а ми живемо, як сон.
Ті люди, що на стінах, випадають з вікон,
Ще трохи — і я піду жити сам на стіну,
Такого тут ніде ніколи я не знайду.
Велика стіна...
Відстань
То дуже смішно виглядає,
Коли ти втікаєш, причини не знаєш,
Сто раз на день мене кидаєш,
А потім вертаєшся,
Цілуєш свої папіроси,
З помади ставиш засоси.
Облизуєш сльози...
Відстань, я вб'ю тебе!
Ти тормознута.
Відстань, забудь мене!
Насиплю яду тобі в чай.
Ти так прикольно засинаєш,
Ніби когось обіймаєш,
А зранку тапочком кидаєш
І знов починаєш,
Руляєш по своїх подружках
Мені зняти стружку, їм плачеш на вушко...
В ліжку спав
Я опинився в морі з дикою землею разом.
На круглім клаптику пливу.
Пливу в далекі сни, над мною птахи шум дають,
Так схожий з писками людьми.
Нема нас, а всюди є безмежне море,
Всюди море і вода...
Нема нас, а всюди є безмежне море,
Всюди море і вода...
Нема нас...
Я ноги мочу у воді, щоб змити бруд великої землі.
Вже зірки видно у воді,
А я пливу в далеку далечінь, не хочу бачити притулку.
Бо вже гортали всі мене.
Я загрібав руками рідину, так схожу на прісну воду,
Відчув так дивно — мало місця.
Я в теплій ванні з шумом був, я в ліжку спав,
Я спав...
Нема нас, а всюди є безмежне море,
Всюди море і вода...
Нема нас, а всюди є безмежне море,
Всюди море і вода...
Нема нас...
Нема...
А всюди море і вода...
І тільки море і вода...
Герой
Скажи нам, хто ти?
Ми мусим то знати
І своє життя тобі в руки віддати.
На полі бою сили нерівні,
Ти будеш за нас до смерті стояти.
Ти, певно, той, кому правди замало.
В старих уставах твоїх правил немає.
Ти, певно, той, чиєю кров'ю
написана пісня нашої волі.
Герой, герой, герой,
Повертайся живим!
Герой — ми маєм бути такі, як ти.
Герой — ти нам потрібен живим.
Герой — ми маєм бути такі, як ти.
І люди, як стіни, проти себе стояли,
Від страху смерті свою зброю стискали.
І крикнув хтось: «Гей, пустіть молодого!
Ми підем за ним — всі один до одного».
Ти, певно, той, хто може і вміє,
Кому себе спокійно довіриш.
Ти, певно, той, чиєю кров'ю
Написана пісня нашої волі.
