Бумеранг не повертається
- Автор: Михайлов Виктор Семенович
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: С. В. Биба
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Бумеранг не повертається». Краткое содержание книги:
В той час, як у розшуках сліду «Олімпії» Нікітін з Гаєвим кружляли путівцями, надійшло повідомлення від Глухівського лісничого, який знайшов у лісі труп Мехії Гонзалеса. Судовомедичний експерт, слідчий і Каширін зустрілися у Глухівському лісі і оглянули місце події. Склавши акт, судовомедичний експерт поїхав на машині слідчого, а Каширін залишився, чекаючи Нікітіна.
— Скоро зовсім стемніє, — сказав Каширін, вітаючись з Нікітіним, — а нам ще треба оглянути місце події, та й тіло Гонзалеса треба терміново відправити на розтин. Ходімо, — закінчив полковник і, вказуючи дорогу, рушив уперед.
Вони йшли поруч по старих, запорошених слідах. Було неважко зробити висновок, що з боку дороги в цьому напрямку кілька днів тому йшла людина; отут вона зупинилася, обійшла стовбур великої сосни і, прихилившись до нього, деякий час не рухалася. В цьому місці слід був глибший, і тонкогольчастий покрив інею стертий із стовбура сосни. Потім слід повів їх далі, в глухі і темні хащі.
Незабаром вони вийшли до невеликої галявини. Тут слід переконав Нікітіна в тому, що людина зупинилася, довгий час стояла нерухомо, потім сіла на пеньок і притулилась до стовбура дерева.
Сутінки погустішали. Нікітін уважно оглянув галявину: по її краю проходив неглибокий ярок, що заріс вербником, поряд заєць-біляк проклав слід, тут він їв кору верби. Галявину оточували високі сосни і ялини. Сніг був чистий, і тільки де-не-де темніли ялинові шишки, вилущені шишкарями.
Суворе, урочисте вбрання лісу особливо вразило Нікітіна, коли його погляд впав на утоптаний край галявини, де лежало тіло Гонзалеса. Покійник ніби тримав у підкинутій руці велику червону дитячу кулю, з тих, що весною продають на вулицях. Це була кругла пляма крові, що червоніла на снігу біля його руки.
Протоптаною слідчими стежкою Нікітін підійшов ближче. Побачене викликало у нього знайоме неприємне почуття того внутрішнього протесту, що завжди виникає при вигляді смерті в здорової людини, яка любить життя.
Очевидно замкова частина рушниці, що розірвалася, завдала Гонзалесу смертельного удару в праву скроню. На кисті лівої руки силою вибуху були відірвані великий, вказівний і середній пальці, на правій невистачало двох пальців великого і вказівного.
Ствольна частина рушниці лежала біля ніг трупа. Між стволів було вигравірувано: «Льєж 19…», далі нічого не можна було розібрати. Патронташ, фляжка, ягдташ і рюкзак лежали тут же поруч.
— Ось документи, знайдені в правій боковій кишені, — сказав Каширін, передаючи Нікітіну пачку паперів.
У ній були: паспорт з візою на ім’я Мехії Гонзалеса з Санта-Роса, республіки Гондурас, 1920 року народження, вид на проживання, виданий консульським відділом МЗС, фотографія молодої жінки, знятої на тенісному корті з ракеткою в руці. Внизу на фото — напис: «Не забувай свою Доріс! Тегусігальпа 1952 р.». Тут же була записна книжка з численними адресами торговельних зв’язків фірми і номерами телефонів столиці Гондурасу. Книжка була рекламна, фірми жувальної гумки «Дріїм».
Помітивши, що Нікітін закінчив огляд документів і книжки, полковник дістав маленький пакетик і розгорнув його.
— Ось сигарети, — сказав він, — і крихти тютюну, знайдені у лівій нижній кишені.
Сигарети були марки «Фатум».
Темніло. Нікітін за допомогою кишенькового електричного ліхтарика ще раз оглянув те, що колись було обличчям Гонзалеса. Нижче великої і глибокої рани був невеликий опік, численні порошинки вп’ялися у шкіру обличчя і шиї. Разом з трьома пальцями лівої руки з тильного боку кисті був зірваний майже весь шкіряний покрив. Під нігтями двох пальців, що збереглися, виднілася чорна смуга бруду. Ця обставина зацікавила Нікітіна.
— Слідчий звернув увагу на бруд під нігтями в трупа? — спитав Нікітін.
— Здається, ні.
— У вас, Сергію Васильовичу, годинник «Победа»?
— Так, «Победа»… — здивовано відповів Каширін.
— У мене теж. Якщо не заперечуєте, знімемо скельця і спробуємо зібрати цей бруд з під нігтів.
Віддаючи належне дотепній вигадці, половник зняв годинник і, вручивши його Нікітіну, спитав:
— У вас є з цього приводу якісь певні міркування?
— Так, Сергію Васильовичу, є. У Глухівський ліс Мехія Гонзалес приїхав на «Олімпії». Зараз у цьому вже немає сумніву. Мене цікавить: чи не мастило під його нігтями, адже на пальті в Едмонсона, якщо пригадуєте, була така ж масна пляма.
Переборюючи огиду, Нікітін закінчив цей незвичайний «манікюр», зібрав бруд в одне скельце від годинника, накрив його іншим і, зробивши таким чином предметне скло, старанно загорнув його у носову хусточку.