Бумеранг не повертається
- Автор: Михайлов Виктор Семенович
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: С. В. Биба
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Бумеранг не повертається». Краткое содержание книги:
— Добре, Машенько, ми питимемо сидр — шампанське бідних, — посміхаючись, погодився Роггльс. — Але чому ти називаєш себе «маленькою людиною»?
— Значущість людини визначається тим, що вона зробила…
— Ти тільки-но ступила на поріг життя…
— Це однаково. До чого я себе готую? Ось я мріяла стати літературним перекладачем, а тепер? Яке місце у твоєму житті припаде на мою долю?
— Якщо це питання ти ставиш серйозно, я тобі відповім: боюся, що ні яхти для розваги, ні спортивного автомобіля, ні вілли на березі Атлантики я не зможу тобі дати, моя дорога Мері…
Він вперше назвав її так, і Машенька відчула, що між нею і її домом лягло якесь відчуження. Так між молом і кораблем, що відпливає, з’являється холодна смуга води.
— Я не зумію дати тобі всього того, що хотілося б, але…
— Але, Патрік, вілли, яхти і розкішні автомобілі ніколи не захоплювали моєї уяви!
— Чого ж ти хочеш?
— Рівної долі в тому, що чекає тебе на батьківщині. Ти не віриш у мої сили?
— Не вірю. За океаном мене чекає чорний список, злобні переслідування Моріса Поджа і безробіття…
— Хіба письменник, що віддав своє перо служінню правді, може бути безробітним?
— Ти не дала мені докінчити — І боротьба.
Машенька пожвавішала, на смуглявому її обличчі спалахнув рум’янець, вона схопилася з словами:
Вона читала ці рядки, і в збудженій її свідомості сміливий парус одиноко боровся в смертельній сутичці з бурею. Відчутий більше, ніж усвідомлений, цей образ в уявленні дівчини зливався в один романтичний образ її героя.
Роггльс вийняв з кишені коробочку, обклеєну сап’яном, і дістав з неї перстень. Це був великий ізумруд у віночку дрібних, але чистої води брильянтів. Патрік надів Машеньці на палець перстень і, повернувши його камінцем вниз, додав:
— У Росії заведено в таких випадках дарувати обручку, вона ніби кільце одного подружнього ланцюга. Якщо захочеш, ти зможеш носити її так.
— Патрік, це дуже дорогий перстень, — сказала вона і посміхнулася власній дурості.
Патрік передав Машеньці бокал. Ніби підкреслюючи урочистість цієї хвилини, вони підвелися. Сонячний зайчик перебрався ближче до них, на кахельну піч, і заблискотів на гранях бокалів.
— За наше маленьке щастя в цьому великому і незатишному світі! — промовив Роггльс.
Вони чокнулися. Випивши великий бокал холодного сидру, Машенька віддихалася і сказала:
— Світ незатишний для нероб, мій дорогий Пат. А для тих, хто хоче працювати над його перебудовою, — світ чудовий!
— Однак ти випила?
— Я випила за наше щастя. Мій дорогий, ти не знаєш, як я тебе люблю!.. — Їй вдалося подолати звичайну для неї соромливість. Машенька завжди слухала і мовчала, сьогодні ж їй хотілося говорити. — Коли я вперше побачила море, я розплакалась. Я здавалася собі піщинкою перед величезним морем, що впиралося просто в обрій. Коли кілька днів тому я заглянула в своє серце, то побачила, що почуття моє таке ж величезне, як море дитячих згадок. Любов — більша за мене, я задихаюся під її тягарем. Я знала, що коли-небудь це прийде, але воно прийшло, і я розгубилася. Пат, що я робитиму з таким почуттям? Мені здається, що світ знову розкривається через тебе! Я читаю і думаю, а щоб сказав Пат, прочитавши цю книгу? Я бачу вродливу жінку і думаю: хотів би Пат, щоб я була такою ж вродливою? Я читаю газету і, спалахуючи гнівом проти лицемірства ваших сенаторів, думаю: мій Пат боротиметься з вами! Все, що я бачу: небо, сніг, дерева, цей сонячний зайчик, я хочу побачити, Пат, твоїми очима і зрозуміти знову! Пат, за що мені, такій маленькій і некрасивій, — таке велике і світле щастя?!
Роггльс не дав їй договорити. Він підняв її на руки і цілував її шию, очі, губи… Вона ще намагалася йому сказати щось головне, важливе, значуще, але, відповівши на його поцілунки, забула все, що хотіла сказати. Вона ще боролася з ним, але в неї не було більше сил для цієї боротьби…
Коли Машенька окинула поглядом стіни кімнати, сонячного проміння не було, зайчик пішов, лише ненадовго затримавшись на підвіконні, і в кімнаті стало без нього похмуро й сумно. Вона облизнула язиком пересохлі губи і попросила:
— Пити…
Патрік палив їй бокал сидру, сів на край дивана і, підтримуючи її, ніби хвору, допоміг напитися. Вона уважно подивилась на нього і вловила в його обличчі якісь нові, раніше невідомі їй риси.