У них щось негаразд з головою у тих росіян...
- Автор: Лаурен Анна-Лена
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Переводчик: Наталя Іваничук
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «У них щось негаразд з головою у тих росіян...». Краткое содержание книги:
Анна-Лєна Лаурен вважає, що в назві книги нема нічого образливого. Це можна порівняти з французьким висловом «Ils sont fous» («Вони божевільні»), але в хорошому значенні. Книга перекладена фінською та російською мовами, у Росії читачі сприйняли її по-різному. А тепер і український читач має змогу краще зрозуміти тих росіян, у яких щось не все гаразд з головою...
Інші суспільні діячі теж не проти посісти прибуткові робочі місця, які, до того ж, надають їм нового статусу в суспільстві, не вимагаючи навзамін жодної політичної відповідальності за ухвалення рішень. Кінорежисер Станіслав Говорухін, співак Йосиф Кобзон, дев'ятиразова чемпіонка світу з спортивної гімнастики Світлана Хоркіна, олімпійська чемпіонка з ковзанярського спорту Світлана Журова — усі вони засідають у російському парламенті.
Хоча мушу визнати, не так вже й відрізняється російська Дума від фінського парламенту.
— Бійки, скандали... наче й смішно дивитися на це, та водночас не полишає почуття сорому. Що світ подумає про нас? Дума в своїй нинішній іпостасі нікому не потрібна, — каже Валерій Кіяшко, російський виборець, кадровий офіцер. Я брала інтерв'ю у нього вдома, на кухні, напередодні парламентських виборів 2007 року.
Тому й не вірять росіяни у своїх народних обранців, зате вірять у президента. Це мудро. Президент — єдина сила в Росії, здатна щось реально змінити.
Спонукати до якихось дій та змін політичним шляхом — справа безнадійна, сама ідея мертвонароджена. Змін натомість добиваються, вибудовуючи стосунки з владою. Хто не бажає визнавати влади, відразу опиняється на маргінесі — це і є проблемою Явлінського та Хакамади.
Іншими словами, треба всіма можливими засобами не допустити побудови громадянського суспільства в Росії.
— Дурниці, — ледь не спалахує Людмила Алєксєєва, голова російської Гельсінської групи, російська гранд-дама в питаннях щодо дотримання прав людини.
Я зустрічалася з нею навесні 2007 року з приводу маршів незгідних. Алєксєєва, якій уже за вісімдесят, приймала мене в своєму просторому помешканні в самому серці Москви, поблизу Старого Арбату. Ця поважного віку жінка очолювала Гельсінську групу ще за часів Союзу. Це людина без тіні страху, яка вірить у перспективи дисидентського руху в Росії. Вона говорить довго й грунтовно, але її думки гострі, мов бритва:
— Росіяни ніяк не збагнуть, ЩО таке демократія і як їхня виборча поведінка пов'язана з владою. Та росіяни навчилися принаймні одного: відстоювати свої інтереси. Народові не потрібна демократія — поки що... Але вони вже хочуть мати змогу розпоряджатися своїм життям. З'явилися спілки автомобілістів, людей, які постраждали від квартирних ошуканств і таке інше...
Важке пострадянське життя в безжальних умовах ринкової економіки добре загартувало певну категорію громадян. Настане мить, коли ці люди, врешті-решт, не захочуть більше миритися з авторитарною владою Кремля, переконана Алєксєєва.
Ринкова економіка розділила нас на людей першого й другого гатунку, на тих, що дають собі раду, і на тих, хто на це не здатний. Ті, що вихрапалися з усіх перипетій і зуміли побудувати нове життя своїми руками, державі нічого не винні. Вони стали людьми, спроможними думати самостійно і відстоювати свої інтереси. Оцього в Кремлі ніяк не збагнуть! Там вважають, ніби громадяни Росії і далі думають по-совковому.
Я згадала слова Алєксєєвої за рік. коли робила репортаж про феномен точкової забудови, тобто будівництва нових будинків у Москві на крихітних ділянках землі. Москва страждає від браку житла, тому щонайменший клаптик землі в середмісті коштує страшенно дорого. Потужні будівельні підприємства добувають дозволи на забудову крихітних ділянок, а потім просто прихоплюють ділянки сусідньої землі, щоб вигнати небосяги на 30-40 поверхів з елітними помешканнями. Але москвичам уже урвався терпець — вони організовуються у спілки, позивають будівельні компанії до суду чи просто здіймають галас усіма доступними способами.
— Це дало свій результат. Тепер випадків незаконної забудови стало менше. Звісно ж, будівництво не припинилося, однак влада почала пильніше придивлятися до будівельних фірм. Урядникам просто хочеться уникнути проблем з масою розгніваних мешканців міста, — пояснює один з активістів руху проти незаконної забудови Олександр Кульпін.
На думку Людмили Алєксєєвої, у Росії стає дедалі більше свідомих. упевнених у собі громадян. Але від появи свідомих громадян до Росії з справжніми партіями та функціональною партійною системою доведеться зробити ще немало кроків. Доки партії воюють з тінями, їхня енергія витрачається на обливання брудом одні одних, а не на співпрацю та пошук компромісів. Це цілком природно, бо ж їм не дозволено нічого вирішувати. Кремль не зацікавлений у спільному ухваленні рішень, Кремль сам прагне диктувати свою волю, одержуючи потім благословення Думи.