Русалонька із 7-В та загублений у часі
- Автор: Павленко Марина
- Серия: Русалонька із 7-В #2
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Русалонька із 7-В та загублений у часі». Краткое содержание книги:
Уже недовго сердешному Дашківському проливати сльози!
Аж коли Софійка винесла за ворота заповітний вантаж, Сашко побіг забирати сестер. Отже, мали тепер гарантію, що Казимир — у їхніх руках. Бо інакше він так і не покинув би замковища.
Зоставалось найтяжче.
Софійка потерпала: боялася зіпсувати справу.
Щойно ступила за поріг власної квартири, як упевненість покинула її, Зараз мала щонайбільше бажання — назавжди позбутись тієї коробочки. Гаразд, вона її просто поставить у коридорі, на краю тумбочки для взуття. А далі будь, що буде:
або її просто викинуть, або ж її розкриє не вона, не Софійка.
Із дитячої залунав Ростиків сміх, а з дверей визирнув Пустельник, який щойно бавився з малим.
— Софійко, а я тебе якраз чекаю! То де та київська передача?
Ах, передача! Ще з київської екскурсії в Софійчиній кімнаті лежить оберемок пензлів і тюбики фарб, які для Сергія передали друзі.
Мерщій винесла пакунок, сама ж поспішила до зали: як зараз поведеться Ростик? Він усміхнувся до сестри вже двозубим ротиком, потягнувся до неї рученятами. Ні про що,золотенький, не здогадується!
Коли ж нарешті з острахом вийшла в коридор, то вразилась: коробочки... не було!
Не було її й у відрі для сміття.
— Мамо, ти не бачила своєї колишньої коробки від парфумів? Отут, на тумбочці?
Мама не бачила.
— Біля тумбочки щойно дядько Сергій пакувався-узувався, може, часом прихопив?
Скоріш за все, коробочку він просто ненароком скинув у розкритий рюкзак... Тепер або викине, або, якщо встигне показати тітоньці Сніжані, принесе Софійці назад — уже відкорковану? Оце накрутила!
— А може, кицька десь із коробкою загралася? — припустила мама. — Вона ж досі гасає кімнатами, як мала! Все на світі перекидає!
Далась же мамі та кицька!
Ростик несподівано заплакав. Ні Софійка, ні мама ніяк не могли його вгамувати. Поки не взялись навперебій читати йому вірші: Шевченка, Тичини, Драча...
Отже — вже?.. Чи ні? Як знати?
73. Замкові новини
Коробочка й справді невдовзі об’явилась. Її впізнала й передала Софійці тітонька Сніжана: Пустельник ненароком прихопив разом із київськими пензлями.
— Тітусю, а ви коробочку відкривали?
— Таж вона порожня! Тільки запах парфумів!
— Але ви — відкривали?
— Я? — Сніжана задумалася. — Здається, першим її відкрив-таки Сергій: подумав, київські друзі пожартували. А потім я кажу: це ж Софійчина, з її шафи!
Уже й сніжок несміливо перелітає через Вишнопіль, а Софійка досі в невідомості. Змінився Ростик чи не змінився? Так, він полюбив поезію, але в усьому іншому... А ще в нього лізе черговий зубчик, і він часто плаче ночами...
— Принаймні можемо перевірити в замкові! — категорично заявив Сашко. — Що, коли Дашківський — знову там?
— Е ні, він би подзвонив!
— У що? Ти ж забрала мобілку!
Леськовичівський замок зустрів німотою. Хіба вітри завивали на вежах, нашіптуючи вже якусь не місячну — передзимну, вітрову сонату.
— Казимире-е-е! Аго-о-ов! — блукали межи стін хлопчик і дівчинка.
Тихо. А може, все, що тут було, — приверзлось, примарилось?
— Ви в курсі, що із замку пропав привид? — спитав не то жартома, не то всерйоз Вітин батько. — В усякому разі, таке відчуття у більшості леськівчан. Та і я давненько його не стрічав! І ніби чогось уже й не вистачає!..
— Якщо пропав, то тепер можна буде й ту стару каліку-шафу на розпал пустити, і паркет обдерти, — докинув батьків колега. — Бо ж не дозволяло, потерча мале!А в нас у каптьорці холодно.
— Е ні! — заперечив Вітин тато. — За таке й думати забудь! Тут якщо кого на розпал, то це нас із тобою! Ще, гляди, нашому шефові прийдеться й продані люстри вертати: щойно згори телефонували! Казали, що якийсь французький хазяїн
цієї хати їде до нас з’ясовувати ситуацію. Кажуть, гроші везе шалені: будуть замок відновлювати!
— Той магнат поселиться тут, чи що?
— Ні, він хоче зробити в замкові будинок відпочинку: тільки для дітей. Для нещасних і для щасливих, для забутих батьками й для плеканих — для всіх дітей! Правда, Софійко? — підморгнув дівчинці.
— Правда! — щасливо погодилась. І вголос подумала: — Але ж як бракує тут Завтрашнього!..
— Що? Вже завтрашнього дня чекаєш? Настане він, як дембель, — нікуди не дінеться!
74. Завтрашній — Пустельник?!
Софійка лежала на канапі з мокрим рушничком на чолі. Так завжди чинила мама, коли Чорнобілка діяла їй на нерви. А тут спробуй не нервуватись! Ні, не через кицю, — вона, як завжди, Софійку тільки радує. Через... Пустельника! Сьогодні вранці дядько Сергій похвалився родичам новою картиною. Мовляв, приснився йому сюжет, і він не зміг його не зобразити.
Все б нічого, тільки ж на полотні перед Софійкою і її батьками постав... Леськовичівський замок! Точнісінько такий: із муром, хащами, з балконами, ще й із молодесеньким дубочком на краю вищої башточки!
— Ти що, бував у Леськовичах? — в один голос запитали тато й мама.
— Ні, а що? — здивувався Пустельник. — Це я сон змалював! Дивний такий сон, яскравий, нав’язливий — мовби віщий якийсь.
— Там же — точнісінько такий замок!
— Невже? Якось поїдемо зі Сніжаною подивимось!
Рушник охолоджував чоло, пальці перебирали муркотливо-сонну Чорнобілчину шубку.
“Шукати в межах Вишнополя”? Недаремно, отже, занесло столичного Пустельника в їхню провінцію! Ніколи б не подумала, що Казимир перевтілиться в Сергія! Хоча... Що знає вона про свого дядька? Так, його рідну київську хрущівку теж заливали сусіди. Так, Сергій ніколи не палав любов’ю до математики. Його батько зветься не Сергієм, але якщо рахувати, що має таке ж прізвище — Кавун? Зате його батько не товстий! Ху-дий-худющий: Софійка при першому знайомстві ще й дивувалась, що в хрущівках живуть люди-хрущики!
Чорнобілка вп’ялась кігтиками в Софійчину руку, і дівчинку наче промкнуло істиною. Вона дослівно згадала ту Казимирову фразу про Павлика: “Він — як мій тато!” Софійка сприйняла її як свідчення, що майбутній тато Завтрашнього
буде товстим, як Павлик. А що, коли йшлося про Павликове уміння малювати? Адже Пустельників батько — теж художник! І те, що в Дашківського часом підсвідомо проявлялось бажання малювати, — ще одне підтвердження зв’язку із Сергієм!
Оце наробила рідному дядькові!
Усім іншим підказкам — про білу сукню, гувернантку, “Місячну сонату”, істину на початку жовтня, пошук між чорним і білим — поки що не знаходила підтвердження, але вже нічому б не здивувалась. До того ж у Софійки сильно розболілась голова, і вона, згорнувшись калачиком навкруг коханої киці, задрімала.
75. Леськовичівські вісті
Вітин лист, здавалося, світився ще зсередини. Бо ніс таку новину, таку новину!
Павлик написав листа! Перепрошував за довге мовча’: по-перше, готував роботу до чергового конкурсу, а по-дру’... Він таки намалював портрет Ві-ку-ку! У вигляді квітки, як просила Соф’! Соф’ ніколи не вгадає, хай Соф’ приї’ і поди’: Павлик намалював її у вигляді... всюдисущої, простої і прекрасної... кульбабки!!! Але ж як гарно намалюва’, щоб усі тільки ба’!
А ще — свою нову виставку в Будинку школяра Павлик назва’ на честь леськовичівської адресат-
ки: Вікторією! Бо, каже, багато ідей саме Ві-ку-ку йому підказа’ своїми цікавими листами!
Ой, якщо Ві-ку-ку не збожеволіє від щастя, то підка’ йому ще бата’ пречудових ідей! А ще — занесе і цю історію до майбутньої своєї кни’!
Софійка тішилась так, наче це на її честь назвав Павлик свою виставку. Молодчина Ві-ку-ку! Молодчина й вона, Софійка, що так гарно придумала їх із Павликом подружити!!!