Зоряний єгер
- Автор: Темкин Григорий Евгеньевич
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Переводчик: Віталій Геник
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Зоряний єгер». Краткое содержание книги:
Під час обльоту нововідкритої планети Кайобланко космонавти роблять вимушену посадку в океан. Там вони виявляють кораловий атол, у якому починають відбуватися дивні й незбагненні речі…
Це сюжети деяких із творів російського фантаста Г. Тьомкіна, що представлені в цій книжці.
— Вам нічого не здалося, Набілю? — запитав я, мимоволі приглушуючи голос.
— Ага, значить, і ви відчули! — зрадів професор. — Але не лякайтеся. Це вплив психофону Мегери. Ознак позаземного інтелекту наразі немає. Біодіяльність планети лише на нижчих і середніх рівнях.
За шість годин подорожі Мегерою ми не зустріли жодної живої істоти. Навіть птаха абиякого, на кшталт того, що ми сполохали біля бункера, не побачили. Не втримавшись, я демонстративно поспитав у професора, де ж його горезвісна фауна.
— Під нами, під нами, — Набіль указав пальцем униз, — у ґрунтовому шарі. Щонайменша зміна погоди — мегеріанські спори й личинки почнуть прокидатися.
— А коли зміниться погода? — допитував я.
— Ось-ось повинна, судячи з положення Червоного сонця.
Я подивився в небо й нічого особливого не побачив, хіба що сонце стало яскравішим, а один з місяців зайшов частково за другого. Тепер положення небесних тіл нагадувало мені нахилену вісімку.
Несподівано осторонь хруснуло, ніби хтось зламав об коліно суху галузу. Машинально я штовхнув ногою гальмо й одночасно увімкнув захист. Репелон кеба зімкнувся над нами.
— Що це було, Набілю?
— Точно не впевнений, але схоже на електричний розряд.
Знову повторився тріск, і небо розверзлося над нами. Білий зиґзаґ блискавки встромився в пустелю. Почалася гроза, якої я ніколи в житті не бачив. У цілком чистому, без жодної хмаринки, небі спалахували вогненні кулі й стрічки. Одна з блискавок ударила в дюну метрів за п’ять від нас. Бура потріскана глина миттєво розпеклася до білого жару, спучилася пухирями й знову затверділа. Ураган бушував декілька хвилин і, видно, розрядивши без користі весь свій арсенал, покривши поверхню планети пухирями опіків, ущух.
— Ну що, їдемо далі? — запропонував я, але професор мене не почув.
— Дивись! — Він указав на найближчий оплав.
Спечений ґрунт навколо пузирчастого горба покрився мережею дрібних тріщин. Звідти виповзали, мов зміїні язички, стебла з роздвоєними верхівками. Ці травинки й справді чимось нагадували змій. Неспішно, але неймовірно швидко для рослин витягувалися вони із землі жовтуватими трубками, які ставали все вищими, товщими, міцнішими…
На наших очах тоненькі паростки перетворилися у схожий на реп’ях кущ. Він продовжував рости. Стебла стали стовбурами, від них вистрілили золотистими кучериками бічні пагони. За лічені хвилини пагони-кучерики опустилися вниз до ґрунту й почали розповзатися в різні боки. Деякі пагони потрапляли у тріщини і, певно, викидали корінці. Тут-таки починали підніматися вгору й товщати нові паростки. Один довгий відросток дотягнувся до нашого кеба, тицьнувся в гусеницю.
— Що робитимемо, професоре? — занепокоївся я. — В механізм кеба рослинам, звісно, не проникнути, але ходову частину вони можуть обплутати своїми мацаками.
Сааді поплескав мене по плечу:
— Боїтеся за техніку, Олесю?
— Боюся не боюся, але краще скажіть вашим бур’янам, щоб проростали кудись в інший бік.
— На жаль! Вони мене не почують. А якщо й почують, то навряд чи послухають. «Детектор розуму» стверджує, що інтелектом тутешній творець обділив енергійні рослини.
— Тоді доведеться їх потурбувати, без попередніх контактологічних дебатів.
Я увімкнув задню передачу, ледь прокрутив гусениці. Немов здригнувшись від болю, обірваний пагін зметнувся вгору. Над місцем обриву відразу ж виник маленький димний клуб. Такий самий я бачив на Землі, коли наступив у лісі на старий гриб-димовик. Лише ця хмарка була не зі спор, не з соку чи якоїсь сокової пари, а складалося з найдрібнішої мошкари, що вирвалася на свободу крізь порожнисту серцевину пагона.
Тим часом на основному стовбурі рослини, в півметрі від землі, набубнявіла колюча яйцеподібна шишка. Схожість із яйцем ще більше посилилася, коли шишка репнула. З неї найнатуральнішим чином вилупилася істота, що нагадувала непомірно товстого короткого хробака-трепанга. Новонароджена істота з похвальною рішучістю рушила за мошкарою. Не звертаючи уваги на розгойдування гілки, істота доповзла до краю і там зупинилася, мовби роздумуючи, що робити далі.
— Що кличе його до братів по деревному соку? — сказав ущипливо я. — Чи не той одвічний потяг до контакту?
— Можливо, — погодився Сааді. — Тільки контакт у даному випадку продиктований мотивами гастрономічними.
І справді, з тіла «трепанга» почали викидатися тонкі довгі язички. До них прилипала мошкара, і язички поверталися в тіло, а трепанг знову і знову закидав їх у густу хмарку комах.