Зоряний єгер

Стас рішуче дістав рацію, викликав лабораторію. Джим Горальськи був уже на місці, він узагалі рідко коли йшов ночувати в місто. «А, Стасе! Як тобі нова співробітниця?» — відразу загорлав Джим. Стас зрозумів, що він ще нічого не знає.

— Джиме, — обірвав він його. — Зараз до тебе мають прийти від Ларго…

— Хто, пілот вертольота і з ним ще двоє?

— Вони вже в тебе?

— Ні, я бачу їх з вікна, вони йдуть сюди. Що їм, цікаво, знадобилося?

— Вони хочуть станери. У них буде наказ Ларго, але без моєї візи або без твоєї, раз ти мене зараз заміщаєш, їм станери не дадуть.

— А що трапилося, Стасе? — вже стурбовано запитав Джим.

— Сьогодні дика тварина напала на людину і вбила її.

— Але це означає…

— Це нічого не означає! Це нещасний випадок, якого могло б не бути, але винна не тварина, а ми. І потрібні нам не станери, а розумна обережність. Я забороняю візувати наказ, Джиме. Якщо ми сьогодні дамо зброю пілотові, завтра Ларго озброїть усю колонію.

— А як же… А якщо знову що трапиться?

— Не трапиться! — гаркнув Стас. — Так, під мою відповідальність. А якщо Ларго наполягатиме, скажи, що на масові мобілізації головний еколог наклав вето! Викликай вертоліт: полетиш за мертвими тваринами, захопиш наші речі. Радіомаяк я там поставив. Візьми з собою і новеньку — їй корисно побачити на власні очі. І запиши ще одні координати, там може лежати поранений копитний, надаси допомогу — лише обережно, якщо він живий і на місці… Все. Питання є? Нема, тоді дій.

Стас вимкнув зв’язок, підійшов до Грауффа.