Овернський клірик

— Закінчуйте трапезу, брате Петре, та приєднуйтеся до нас… Отже, брате Ансельме, подивимося, як ви засвоїли четвертий розділ цієї славетної праці.

Ансельм зацьковано глянув на мене й зашурхотів сторінками. Я чекав.

— А тепер поясніть, у якій подобі янголи з’являються людям?

Почувся смішок П’єра, котрий явно недооцінив ситуацію. Я негайно повернувся:

— Ви бажаєте відповісти, брате Петре? Прошу вас.

Бідолаха застиг з роззявленим ротом, потім покірно зітхнув і почав:

— Вони… які янголами є… являються людям у людську подобу…

— У людській подобі, — м’яко виправив я. — А чому, брате Ансельме?

— Тому, що так написав цей недоумок Гонорій! — не витримав той. — Насправді…

— Не прагніть показати свою вченість, — зітхнув я, — позаяк сказано: «блаженні злиденні духом».

— І нічого не сказано! — Ансельм збуджено підхопився й махнув рукою. — І ви туди ж, отче Гільйоме! Ви ж чудово знаєте, що в Євангелії від Матвея це місце неправильно перекладено через те, що Святий Ієронім не спромігся як слід вивчити койне.[21] В оригіналі сказано: «блаженні добровільно злиденні». А в Ієроніма виходить, що блаженні недоумки!

— Справді-бо? — вразився брат Петро, мало знайомий із проблемами перекладу Святого Письма.

— Так-так, — піддав я вогню. — До речі, пізнання примножує скорботу… Та все ж таки, брате Ансельме, чому янголи являються людям у людській подобі? І, будь ласка, ближче до тексту.

— Оскільки — тілесна — людина — не може — бачити — духів, — то — вони — набувають — вигляду — повітряного — тіла, — яке — людина — може — бачити — й — чути, — відчеканив Ансельм.

Я зазирнув до книги — текст було відтворено дослівно.

— Отче Гільйоме! — італієць здійняв долоні до неба. — Помилуйте! Я розумію, що в Гонорія непогана латина, але поясніть, чому не можна було взяти з собою щось менш…

— Благочестиве? — безневинно поцікавився я. — Усе б вам Аристотеля читати, брате Ансельме! А тим часом, Гонорій Августодунский — людина, відома своїм праведним життям, і його книга нам, повірте, неодмінно стане в пригоді у важку годину.

Гримаса, яку не забув скорчити Ансельм, наочно показувала, наскільки він мені повірив.

— Якби ж вона хоча б легшою була, — буркнув він і, не витримавши, витяг з торби сухаря.

Сперечатися не випадало. «Світильник» — книга, невеличка за об’ємом, з дивної фантазії палітурника виявилася укладеною в дерев’яні стулки, обшиті товстою шкірою, які закривалися на мініатюрний замок.

— До того ж, — додав я, — книгу цю благословив особисто отець Сугерій, щоб вона допомагала нам у дорозі. А тому…

Я озирнувся — П’єр, вирішивши, що ми з Ансельмом вступили в довгу суперечку, блаженствував на сонечку, насунувши на ніс каптур ряси.

— А тому, брате Петре, повідай нам, скільки часу Адам і Єва перебували в раю?

— Га?! — бідолаха смикнувся, з-під каптура долинуло сумне зітхання.