Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
— Не сунь носа, куди не просять.
Навіть упавши в ціні, цукор, на думку бондаря, лишався найдорожчим із колоніальних товарів; для нього він усе ще був по шість франків за фунт. Вимушена економія цукру, заведена ще за часів Імперії, стала для нього непозбутньою звичкою. Усі жінки, навіть невеликого розуму, вміють хитрувати, щоб досягти мети: Нанон лишила питання про цукор, щоб добитися печива.
— Мадмуазель! — гукнула вона в вікно. — Вам же хочеться печива?
— Ні, ні,— відповіла Ежені.
— Постривай, Нанон, — сказав Гранде, почувши голос дочки, — ось маєш!
Він одкрив скриню з борошном, насипав мірку і додав кілька унцій масла до шматка, відрізаного раніше.
— Треба ще дров, щоб витопити піч, — сказала невмолима Нанон.
— Гаразд, візьми, скільки треба, — сумно згодився він, — але тоді зробиш нам ще пиріг з фруктами і в печі приготуєш весь обід; не треба буде топити в двох місцях.
— Ото ще! — крикнула Нанон. — Цього можете мені й не казати.
Гранде кинув на свого вірного міністра майже батьківський погляд.
— Мадмуазель, — гукнула куховарка, — печиво буде!
Дядечко Гранде приніс фрукти і виклав першу тарілку на кухонний стіл.
— Подивіться тільки, пане, — сказала Нанон, — які гарненькі чоботи у вашого небожа! Яка шкіра, а як пахне! І чим їх чистити? Вашою яєчною ваксою?
— Я гадаю, Нанон, що яйце зіпсує цю шкіру. Та ти краще скажи йому, що не вмієш чистити сап'ян… Так, це сап'ян; він сам купить у місті і принесе тобі, чим глянсувати його чоботи. Я чув, що у ваксу домішують цукор, щоб краще блищало.
— Так це, мабуть, смачне? — сказала служниця, підносячи чобота до носа, — Ой, ой! Вони пахнуть, як одеколон у пані! Ото втіха!
— Втіха! — повторив хазяїн. — Ти вважаєш, що це втішно, коли на чоботи розтринькують більше грошей, ніж вартий той, хто їх носить?
— Пане, — сказала Нанон, коли він повернувся вдруге, замкнувши фруктовий льох, — чи не треба хоч двічі на тиждень готувати бульйон з нагоди?..
— Гаразд…
— Треба буде сходити до різника.
— Не треба. Ти звариш нам юшку з птиці, фермери тобі занесуть. Ось я скажу Корнуайє, щоб він настріляв мені ворон. З цієї дичини виходить найкраща юшка на світі.
— А правда це, пане, що вони клюють мертвих?
— Дурна ти, Нанон! Вони, як і всі на світі, їдять те, що знайдуть. А ми хіба не живемо з мертвих? А що ж таке спадщина?
Дядечко Гранде після всіх розпоряджень вийняв годинника й, побачивши, що до сніданку лишається ще півгодини, взяв капелюха, пішов до дочки і, поцілувавши її, сказав:
— Хочеш прогулятися берегом Луари на мої луки? У мене там є справи.
Ежені наділа солом'яного капелюха, підбитого рожевою тафтою; потім батько з дочкою спустилися кривою вуличкою на площу.
— Куди це так рано? — запитав нотар Крюшо, зустрівши Гранде.
— Дещо подивитися, — відповів старий, якого не змогла ошукати ранкова прогулянка приятеля.
Коли дядечко Гранде йшов «дещо подивитися», нотар із досвіду знав, що тут можна заробити. І він приєднався до Гранде.
— Ходімо, Крюшо, — сказав Гранде нотареві.— Ми з вами друзі; я зараз покажу вам, як безглуздо садити тополі на добрих землях…
— То для вас ніщо оті шістдесят тисяч франків, які ви загребли за тополі зі своїх полів над Луарою? — здивовано вирячився Крюшо. — І пощастило ж вам!.. Спиляти тополі саме тоді, коли в Нанті бракувало білого дерева, і продати їх по тридцять франків!
Ежені слухала, не підозрюючи, що надходить страшна хвилина її життя і що нотар дасть привід її батькові й володареві оголосити їй приголомшливий вирок.
Гранде дійшов до своїх чудових луків на березі Луари; там працювало тридцять робітників, розчищаючи, засипаючи та вирівнюючи місця, де раніше росли тополі.
— Подивіться, пане Крюшо, скільки землі займає тополя, — сказав він нотареві.— Жан! — гукнув робітникові.— 3… з… зміряй твоєю міркою у в… в… всіх напрямках!
— Чотири рази по вісім футів, — сказав робітник, вимірявши.
— Тридцять два фути втрати, — звернувся Гранде до Крюшо. — В цьому ряду в мене було триста тополь, так? Отже, т… т… триста разів по тридцять д… ва ф… фути з… з… з'їдали п'ятсот в… в… в'язок сіна; додайте вдвоє більше з обох сторін — півтори тисячі; середні ряди — по стільки ж… Нехай ти… ти… тисяча в'язок сіна…
— Разом, — сказав Крюшо, поспішивши на допомогу приятелеві,— тисяча в'язок такого сіна коштують близько шестисот франків.
— То… то… точніше ти… ти… тисячу двісті, бо отава дає від трьохсот до чотирьохсот франків. Отже, по… по… полічіть, що д… да… дадуть ти… тисяча двісті франків у рік за co… co… сорок років із скл… скл… складними про… про… процентами, — в… ви самі з… з… знаєте.