Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.
- Автор: Винничук Юрий Павлович, Колектив авторів
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-7082-1
- Жанр: Городское фэнтези
Электронная книга - «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.». Краткое содержание книги:
У цій книжці українську фантастичну прозу ХІX – ХХ сторіч представляють мало відомі твори Івана Барщевського, Михайла Чайковського, Івана Бороздни, Миколи Костомарова, Євгена Згарського, Наталі Кобринської, Івана Франка, Івана Липи, Гната Хоткевича та багатьох інших авторів.
По цих словах він сховався в гущавині, і собака пішов за ним.
Семен провів поглядом незнайомого, довго стояв задумавшись, та врешті подався до хати, узяв біла хустку і зі стрільбою за плечима рушив до Лосиної гори. Коли зайшов у дикий праліс, то вже сутеніло, темніше і темніше робилося серед густих сосен і ялин. А він далі й далі йшов у глиб лісу. Вечір поволі перейшов у ніч.
Глянув увись – ледве кілька зірок на небі побачив крізь гілля. Жодної людини не було на ту пору в лісовій пустелі, навколо чув тільки крики сов і пугачів та в гущавині тупіт переполоханого звіра. А що не раз випало йому блукати серед ночі по лісу, то дорога ця не страхала його.
Опівночі люті почвари оточили ловчого. Бачить, як наближається величезний ведмідь на задніх лапах, рикає і вже хоче напасти; зграя вовків, наїжившись і світячи очима, загрожує кривавими пащеками. Семен відважно йшов серед хижацької зграї. Заступив йому дорогу вищий за ліс велет, що вирвав велику ялицю і вимахував нею в повітрі. Проте ловець сміливо минає все це.
Місяць визирнув з-за хмари. Здається Семену, що виходить він з лісу і бачить вдалині палац, який світиться золотом і сріблом; підходить до тієї чудової будівлі, минаючи чарівний сад, де мовби весна і літо зійшлися разом: тут цвіли найдивовижніші квіти і достигала найкраща садовина. Зозуля сумним голосом озивалася на дереві; затьохкав соловей в хмизняку; чути чудовні голоси дроздів і шпаків, і розуміє Семен їх веселі співи. Спіткали його дівчата з вінками на головах, танцюючи, вабили до себе. Він минув усі ті дивиса, не задивляючись і не зважаючи на них.
Зникли чарівні марева, подув осінній вітер, і Семен побачив на сході червоне небо. Скоро зійде сонце – і він приспішив кроку до Лосиної гори. Коли прийшов на призначене місце, побачив гурт вужів. Вони, сикаючи, заступали йому дорогу. А вже й сонце піднялося. І тут зустрів Семен такого величезного вужа, якого ніколи не бачив. Той сміливо повз, а на його голові сяяло золото. Семен простелив білу хустку і став на коліна. Вуж скинув з голови корону на хустку і поповз далі, а за ним і інші вужі хутко сховалися за горою. З радістю розглядав Семен золотий скарб, схожий на два блискучі листочки, що зрослися кінцями.
Ледве покинув гору, як його зустрів величезний чорний собака, який вчора побіг за незнайомцем – дивиться в очі і, здається, кличе за собою. Пішов ловець за собакою. Той спиняється і очима показує на дереві тетеруків. Разів кілька стрелив він у тім місці й кілька штук забив. А незабаром вже ніс додому купу набитої пташви, а як наблизився до хати, собака зостався на полі, проводжаючи поглядом ловця, а згодом зник з очей.
Пани хвалили ловчого, його сприт на полюванні, а челядь і економ дивувалися з його щастя, з того, як він, не маючи собаки, стільки зміг уполювати дичини.
З того часу Семен став найславнішим мисливцем. Той чорний собака щоразу зустрічав його в лісі, і Семен стільки бив різної дичини, що не тільки панам в маєтку вистачало, але і селянам на продаж.
По всій околиці рознеслася чутка, що Семен – чарівник та що ходить з ним якийсь чорний собака, який у лісі й залишається. Яким, що колись дружив з ловчим, раз тихенько підійшов під вікно його хати, щоб довідатися, що той робить, і почув, ніби він з кимсь розмовляє. Зазирнув у вікно: Семен лащив чорного собаку, того самого, що завжди зустрічав його в лісі. Собака глянув у вікно кривавим оком і зник, а Яким втік від страху. Вже кілька років вся волость говорить, що Семенові допомагає на ловах сам нечистий, якого тримає він за пахолка, але пани тільки сміялися з цього і не вірили. Хоч пан, побувавши якось з ловецьким на полюванні, не бачив чорного собаку, проте помітив, що дике птаство само летить до Семена і той ніколи не схибив.