Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Моє сторіччя - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Моє сторіччя

Электронная книга - «Моє сторіччя». Краткое содержание книги:

Це моє сторіччя, моя країна, моя історія — ніби каже різними голосами й інтонаціями «збірний» герой Ґюнтера Ґрасса, який вплів свій голос і власне життя у панорамну розповідь про XX століття його рідної Німеччини. Сто коротких новел, названих за роками цього кривавого сторіччя — від 1900 до 1999-го — і так чи інакше присвячених світовим і приватним подіям цих років-дат, по-новому віддзеркалюють історію великого народу — значних постатей і «маленьких» людей, які творили цю історію, жили в ній, були її заручниками чи жертвами.
Читач однозначно відкриє для себе іншу Німеччину, побачивши й почувши її через призму світосприйняття й самоусвідомлення її громадян, яким випала одна з найскладніших доль у світовій історії минулого сторіччя.
1 ... 27 28 29 30 31 32 33 34 35 ... 113
Перейти на страницу:

Я вже не пригадую, хто саме це сказав: актор О. Е. Гассе, що зробив собі ім’я у «Генералі чорта», чи вже відомий тоді автор Дюрренматт, який час від часу приїздив до Берліна на театральні репетиції, — можливо, ідею кинув і я, від барної стійки. Цілком може бути, тим більше що в суперечці, яка виникла потім, йшлося про сенсаційну радіопередачу від 12 червня тридцятого року, яку о третій ночі 13 червня транслювала для нас американська FM-радіостанція, а я, технічний співробітник радіо, відповідав за регіональну радіостанцію в Целендорфі. За допомогою нашого нещодавно сконструйованого радіоприймача для коротких хвиль я подбав про оптимальний звук, бо вже раніше — хоча й не без перешкод в ефірі — транслював по радіо бій Шмелінґа проти Паоліно, а ще перед тим був асистентом під час передачі про перше приземлення нашого дирижабля в Лейкгурсті. Тоді сотні тисяч людей слухали про те, як «LZ 126» влаштував справжнє шоу, літаючи над Мангеттеном. Але цього разу задоволення було коротким і завершилося вже через півгодини: у четвертому раунді Шаркі, що на три раунди випереджав суперника завдяки своєму прицільному удару лівою, дискваліфікували — після надто сильного удару в живіт, яким він завдав Шмелінґові серйозну травму і звалив на підлогу. Макс іще корчився від болю, а суддя вже викрикнув його ім’я — як нового чемпіона світу, і натовп на трибунах зустрів це захопленими вигуками, бо навіть на стадіоні «Янкі» в Нью-Йорку публіка його любила.

Дехто з гостей за столом для постійних відвідувачів Франца Дінера ще пам’ятав цю радіопередачу.

— Але Шаркі однозначно був кращим! — вигукнув хтось. — Та ні. Макс завжди довго розкачувався. Він аж після п’ятого раунду бував у найкращій формі…

— Це правда. Бо коли через два роки він після п’ятнадцяти повноцінних раундів таки програв Шаркі, протестували всі, навіть мер Нью-Йорка, бо Шмелінґ мав набагато більше очок і однозначно перемагав.

Потім були бої з «коричневим бомбардиром»: у першому Макс переміг після дванадцяти раундів, поклавши супротивника нокаутом, а в другому, також нокаутом, переміг Джо Луїса; ці два бої згадувалися лише між іншим (як і поліпшення якості наших радіотрансляцій). Говорили переважно про «легендарного Шмелінґа». Казали, що він був не таким уже й видатним боксером, але вмів завоювати симпатію публіки. Його вирізняли радше особисті якості, ніж сила кулаків. До того ж йому допомогла, хоча й мимоволі, політика тих років: він був зразковим німцем. Тож нічого дивного, що йому не вдалося повернутися на ринг після війни, коли він програв у Гамбурзі та Берліні Нойзелю і Фоґту.

І тут Франц Дінер, який коментував бокс лише зрідка, сказав із-за барної стійки:

— Я ще досі гордий, що програв свій титул чемпіона світу саме Максові, навіть якщо сьогодні він — лише власник курячої ферми.

Потім він продовжив цідити пиво, розкладати на тарілки з плямками гірчиці варені яйця та котлети, наливав пиво за пивом, горілку за горілкою, пильнуючи, щоб доливати «до повної». А за столиком постійних відвідувачів знову обговорювали театральні плітки, аж поки Фрідріх Дюрренматт, перекричавши гучним басом усіх, не став повільно й детально, з притаманним йому бернським акцентом, розповідати про Всесвіт — з усіма його галактиками, зоряним небом та світловими роками.

— Наша Земля — маю на увазі все, що по ній повзає і уявляє з себе бозна що, — це лише нікчемна пилинка для Всесвіту! — викрикував він і знову замовляв пиво для всіх.

1931

— «Вперед на Гарцбурґ! Уперед на Брауншвайґ!» — таким був девіз…

— Вони прибували з усіх закутків. Більшість — потягом, але ми, побратими з Фоґтланда, їхали автоколоною…

— Кінець рабству! Час для нових прапорів! Вони з’їжджалися звідусіль, навіть від моря, з берегів Померанії, Франконії, Мюнхена, з-над Рейну, з’їжджалися вантажівками, автобусами, мотоциклами…

— І всі у почесній коричневій уніформі…

— Ми, друга група мотоциклістів, виїхали з Плауена, двадцять потужних машин. Ми співали «Тремтять прогнилі кості».

— На світанку наша група рушила з Кріммітшау. А потім — далі на Альтенбурґ і до Лейпциґа, де стояла чудова осіння погода.

— Так, побратими! Я вперше на власні очі побачив усю велич цього пам’ятника, побачив постаті героїв, які спиралися на мечі, — і зрозумів, що нині, майже через сто років після тої Битви народів, знову настав час для визволення…

1 ... 27 28 29 30 31 32 33 34 35 ... 113
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)