Мед з дікалоном

Два тижні не міг ні сісти ні встати, бо усе боліло. Жінка відходила од вірної смерті, мастила хворі місця гусячим лоєм. У чому є свідки — моя жінка Явдоха і-кум Микола. Якщо це буде потрібно, готовий надати свою, перепрошую, дупу для медичного мельдунку звірячих злочинів німецько-фашистських загарбників. Мені від совіцької власті приховувати нічого. Майже усе наше село — німецько-українські буржуазні націоналісти. Особливо, мій сусід, Каленик. Він має радіо, по якому слухає Берлін. І бандити з лісу до нього навідуються. А навесні ще й мою межу переорав. Що може засвідчити моя жінка Явдоха і кум Микола.

Й отакі люди ще будуть ставити мені в карб, що я служив у німецькій поліції? Я ж поступив туди вмисно, щоб добувати секретні відомості про наміри німців і передавати їх нашим партизанам. Адже то ж не моя провина, що товаріщ Заярний і його загін сиділи на далеких хуторах, гнали самогон і його ж пили та носа звідти не потикали, бо заключили угоду із німецько-українськими буржуазними націоналістами. Тому я і не зміг передавати їм ці важливі відомості, що добував із неабияким ризиком для життя. Та й шеф поліції, фольксдойч Єжи Ковальський, всіляко мені дошкуляв і при кожній нагоді обзивав лайдаком і лотром. Це може засвідчити моя жінка Явдоха і кум Микола.

Подейкують, що я жидів євреїв розстрілював — це підла брехня. Їх розстрілювала есесівська айнзацкоманда. Поліція охороняла гетто, і хоч як через це було на душі огидно й важко, я завжди знаходив можливість допомагати тим нещасним. То хлібину передам бідним дітям, то курку тихцем, то десяток яєць. Жодної копійки не брав із них, на відміну від інших поліцаїв. А ті фашистські наймити за хлібину правили п'ятірку золотом. Ось я навіть доктора Мойсея Голдблюма вирятував із гетто. Хоч потім пошкодував — він виявився ницою і дріб'язковою людиною та прихованим німецько-українським буржуазним націоналістом. Бо потім до мене вночі прийшли з лісу — забрали файну шкіряну валізу з докторським реманентом, що той залишив мені як подяку за порятунок, і триста золотих десяток, що мені ще мій батько передав у спадок, а йому дід, а діду — прадід, бо то усе зароблено трудовими мозолями із кривавою сукровицею усією моєю родиною. Це може засвідчити моя жінка Явдоха і кум Микола.

І не писав я ніколи жодних мельдунків шефу гестапо Фогелю, як ото мелють, хіба тільки раз — на Єжи Ковальського, бо ж добряче залив мені сала за шкуру той клятий німецький прислужник. А тоді, як у Рівному[18] якийсь вар'ят забив німецького генерала, фашисти наказали розстріляти двісті заручників у нашому повіті. Я не розстрілював нікого, хоч чесно сказати — тих, що німці постріляли, ще просто совіцька власть не встигла. Самі лишень німецько-українські буржуазні націоналісти й петлюрівці — професор Горячий, лікарі Рощинські, сенатор Черкавський та інші вороги радянського народу. Не розстрілював я їх, бо у той день, перепрошую, на мене напала дрисля і я весь день просидів у виходку. Через цей випадок життя мені не стало від того фашистського наймита Ковальського, і я змушений був написати мельдунок про звільнення з поліції за станом здоров'я, хоч як мені було прикро, що тепер не зможу допомогти цінними відомостями нашим партизанам, якщо ж, звичайно, знайду їх. Що може засвідчити моя жінка Явдоха і кум Микола.