Книга вигаданих істот
- Автор: Борхес Хорхе Луис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-297-0
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Книга вигаданих істот». Краткое содержание книги:
У «Плаванні святого Брендана» історія повторюється:
«…і тоді вони попливли далі й дісталися до цієї землі, а що деякі місця виявилися мілководими, а інші скелястими, то вони висадилися на острові, який видався їм безпечним, і розпалили вогонь, щоб приготувати вечерю, а святий Брендан залишився на кораблі. Коли вогонь уже палахкотів і м’ясо майже підсмажилося, острів заворушився, і перелякані ченці втекли на корабель, не загасивши багаття й кинувши м’ясо, і чудувалися цьому ворушінню. А святий Брендан заспокоїв їх і сказав, що то була величезна риба Яскон, яка день і ніч намагається вкусити себе за хвіст, але марно, бо вона надто довга».
В англосакському бестіарії «Ексетерської книги» небезпечний острів — це «підступний у лиходійствах» кит, який навмисно ошукує людей. Ті отаборюються на його хребті, сподіваючись відпочити після виснажливої плавби; раптом Володар Океану занурюється у воду, і мореплавці тонуть. У грецькому бестіарії кит — наче блудниця з «Книги приповістей Соломонових» («вона бо… западеться у смерть, а стежки її — до померлих»); в англосакському бестіарії — Диявол та Зло. Це символічне значення кит матиме й у романі «Мобі Дік», написаному через десять століть.
Сатири
Так їх називали греки; в Римі їх іменували Фавнами, Панами, Сільванами. Нижче пояса вони були цапами; тулуб, руки й обличчя мали людські та волохаті. На лобі в них маленькі ріжки, вуха загострені, ніс горбуватий. Істоти ці були хтивими пияками. Сатири супроводили бога Вакха в його веселому завоюванні Індостану. Вони ставили пастки на Німф, полюбляли танці та вправно грали на флейті. Селяни боготворили їх і віддавали перші плоди нового врожаю. Також їм офірували баранців.
Одного з цих малих божеств легіонери Сулли{201} впіймали в печері у Фессалії та принесли своєму командувачу. Сатир видавав нерозбірливі звуки та був таким огидним, що Сулла негайно наказав повернути його в гори.
Спогад про Сатирів уплинув на середньовічні уявлення про чортів.
Свиня з ланцями
На сторінці 106 «Енциклопедичного словника аргентинського фольклору» (Буенос-Айрес, 1950) Фелікса Колуччо{202} читаємо:
«На півночі Кордоби{203}, а надто в Кіліносі, поширені чутки про Свиню з ланцями, яка зазвичай з’являється вночі. Люди, які живуть неподалік од залізничної станції, запевняють, нібито Свиня з ланцями іноді ковзає по рейках, інші стверджують, що вона бігає телефонними дротами, зчиняючи страшний шум своїми “ланцями”. Ніхто її не бачив, бо коли її шукають, вона таємничо зникає».
Сильфи
Кожному з чотирьох первоначал, або стихій, на які греки поділили матерію, згодом відповідав певний дух. У творі швейцарського алхіміка та лікаря XVI століття Парацельса означені такі чотири різновиди духів: Гноми на землі, Німфи у воді, Саламандри у вогні та Сильфи, або Сильфіди, в повітрі. Ці слова — грецького походження. Літтре{204} шукав етимологію слова «сильф» у кельтських мовах, хоч абсолютно неймовірно, щоб Парацельс знав ці мови чи бодай здогадувався про їхнє існування.
Зараз ніхто не вірить у Сильфів, однак вислів «фігура, мов у сильфіди» досі застосовують до вродливих жінок як банальний комплімент. Сильфи посідають проміжне місце між матеріальними та нематеріальними істотами. Романтична поезія та балет ними не нехтують.
Сирени
З плином часу образ Сирен змінювався. Їхній перший історик і оспівувач у двадцять другій пісні «Одіссеї» не каже, якими вони були; у Овідія це птахи з рожевим пір’ям та дівочими обличчями; у Аполлонія Родоського вище пояса це жінки, а нижче — морські птахи; у Тірсо де Моліни{205} (і в геральдиці) — «напівжінки-напівриби». Не менш суперечлива і їхня природа: класичний словник Лемпріера вважає їх німфами, у словнику Кішра{206} вони чудовиська, а в Грімалевому{207} — демони. Живуть Сирени на західному острові, неподалік від острова Кірки, однак тіло однієї з них, Партенопи{208}, знайшли в Кампанії{209}, і на честь неї було названо славетне місто, яке нині зветься Неаполем, а географ Страбон бачив її могилу та спостерігав змагання гімнастів, що періодично влаштовували для вшанування її пам’яті.