Темна вежа. Темна вежа VII

Безперечно, ті троє, хто залишився (четверо, враховуючи самого Мордреда), вислизнули з-під парасольки ка. Відтоді, як відступив Прим, не було такої істоти, як Мордред Дескейн: частково г’юм, частково — породження того густого й міцного бульйону. Авжеж, під владою ка подібна істота просто не могла б померти від такої банальщини, як харчове отруєння.

Роланд міг би йому сказати, що не можна їсти те, що валялося в снігу біля Данделового сараю, і Роберт Браунінг міг би, якщо вже на те. Лиха чи ні, справжня чи несправжня кобила, Ліппі (ймовірно, своє ім’я вона отримала на честь іншої, відомішої поеми Браунінга «Фра Ліппо Ліппі») була хвора, коли Роланд поклав край її життю, пустивши кулю в голову. Але Мордред, коли натрапив на істоту, що принаймні мала вигляд коня, був у павучій подобі, тож ніхто й ніщо не могло завадити йому з’їсти м’ясо. І лише знову повернувшись до людської форми, він стривожено подумав, чому на сухоребрій старій кобилі Дандело виявилося так багато м’яса, чому воно було таке м’яке й тепле, таке повне незагуслої крові. Як не крути, а труп пролежав у сніговому заметі кілька днів. Він мав би заморозитися.

Потім Мордред почав блювати. Далі його охопила лихоманка, а з нею — боротьба за те, щоб не перемінити подоби, поки він не підбереться до Старого Білого Татка досить близько, щоб роздерти його навпіл. Істота, чию появу пророцтва передбачили тисячі років тому (здебільшого їх наляканим шепотом передавали з вуст у вуста люди манні), істота, що мала вирости напівлюдиною, напівбогом, істота, яка мала уздріти кінець людства й повернення Приму… ця істота нарешті прийшла на світ — у подобі наївної лихої дитини, яка тепер помирала, обжершись отруєної конини.