Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Зате Вайс знав інше: начальник відділу безпеки гестапо обергрупенфюрер Мюллер прагне посісти посаду рейхсфюpepa; недавно він арештував агента, який віз депешу Гіммлера до Даллеса. Зміст цієї депеші Мюллер повідомив Гітлерові. Все-таки Гіммлер якось викрутився. Але тепер Мюллер і Гіммлер ненавидять один одного. Мюллер вистежує кожну довірену особу Шелленберга, бо саме Шелленберг з наказу рейхсфюрера, який йому дуже довіряє, веде таємні переговори від його імені.
59
Йоганн несподівано дістав наказ виїхати до Берна. Густав показав йому фотографію і сказав:
— Ви будете цілком підпорядковані цьому чоловікові або тому, на кого він вам укаже. Ви повністю відповідаєте за його безпеку. Тому ви мусите визначити, чи не стежать за ним, і будь-якими способами ліквідувати цього спостерігача, хоч би хто він був. Можливо, що стежить ціла група. Ну що ж, я однаково покладаюсь на вашу мужність, — твердо заявив Густав. — Якщо при цьому ви примудритесь залишитися живим, можете за свою дальшу долю не турбуватись. Хоч би навіть швейцарський суд засудив вас до страти за вбивство, — нам зовсім не важко буде добитися для вас волі. Швейцарський уряд добре знає: якщо фюрер не вважав за доцільне окупувати цю країну, то для цього були особливі міркування, — ми використали й будемо використовувати її у своїх цілях. Запам'ятайте: ті люди, які стежитимуть за особою, дорученою вам, могли дістати такі самі вказівки відносно вас, як я дав вам відносно них. Гадаю, що ви людина достатньо тямуща і зрозумієте, що вони не належать до агентури наших воєнних противників. Тому будьте обережні там з нашими співвітчизниками. Повторюю: хоч би ким вони були і хоч би з якого, навіть найкращого, боку ви їх знали. Не забувайте про це ані на хвилину. Ви одержуєте велику суму в англійських банкнотах, але, — усміхнувся Густав, — можете не боятись: у зв'язку з тим, що ваше завдання надто важливе, це будуть справжні вироби лондонської скарбниці. — Спитав: — Адже ви були поранені? Тож ви можете пройти там курс лікування. Добре заплатіть лікареві, то він знайде, від чого вас лікувати…
Транспортний літак «Люфтганзи» доставив Вайса на світанку в Цюріх. Того ж дня він дизельним експресом приїхав до Берна і оселився в готелі. Він мав голландський паспорт, а документи свідчили, що він німецький політичний емігрант. Однак ні портьє, ні швейцарська поліція не вимагали, щоб він пройшов реєстрацію.
Тихе, лагідно-спокійне місто, здавалося, відокремлене від збуреного війною світу століттями бюргерського достатку, скидалося на заповідник. Городяни жили так, як і десять, двадцять, тридцять років тому.
Місто чиновництва та посольств. Пристановище розвідок і розвідників, які в міру своїх здібностей переймали від бернців їхню неквапливість, бундючну чемність і ощадливість до кожного франка — найстійкішої на той час валюти у світі.
Вайс узяв напрокат у готелі старенький двомісний спортивний «Фіат»-фаетон і повільно їздив ним по місту, вивчаючи вулиці не стільки з пізнавальною метою, скільки для того, щоб не зазнавати утруднень, коли доведеться опікувати довірену йому людину. Незабаром він виявив свого підопічного. Той оглядав старовинну бернську ратушу, побудовану в чотирнадцятому віці.
Це був чоловік похилого віку і аристократичної зовнішності. Він так вільно говорив по-французькому із своєю молодою супутницею, що його можна було прийняти за француза.
На фотографії, яку Густав показав Вайсові, цей чоловік мав куці гітлерівські вусики щіточкою, а тепер на його губі закручувались значно довші кайзерівські вуса. Після Сталінграда багато хто з літніх берлінців став відрощувати вуса за давнім монархічним зразком.
Вайс поставив машину і собі почав оглядати ратушу, коли старий та його супутниця наблизились до нього, він висловив уголос своє захоплення старовинною архітектурою.
Старий пильно подивився Вайсові в обличчя — видно, він також знав його з фотографії. Пожувавши губу, ледь помітно кивнув, не тому, що цього вимагала конспірація, а напевне, тому, що йому властиво було гордовито здоровкатися з людьми, і, вже не дивлячись на Вайса, кинув:
— Якщо ви не маєте потреби милуватися цією старою спорудою, можете більше себе не утруднювати.