Улісс

— Він образився через якусь дрібницю, — пояснив цей муж, що, попри численні кривди, зберігав урівноважену, мирну вдачу, — котра зірвалася у мене з уст. І він обізвав мене жидом, виступивши з великим запалом, дуже агресивно. То я йому на це, нітрохи не відхиляючись від простих фактів, нагадав, мовляв, Бог твій, я маю на увазі Христа, також був жидом, і вся його родина, достоту як і я, хоча насправді я не той. Оцим я його й переміг. Лагідне слово відвертає гнів. У нього не знайшлося жодного слова відповісти, всі це бачили. Чи я не правий?

Він спрямував на Стівена довгий марний погляд боязкої темної гордости за той свій покірливий осуд, але почасти й позирк благання, бо з нього мовби випромінювалося ніби щось тут не зовсім…

— Ex quibus, — не дуже виразно й без особливого виразу промурмотів Стівен, а тим часом двоє чи й четверо їхніх очей перемовлялися, — Christus чи Блум його ім’я чи врешті-решт яке завгодно, secundum carnem[422].

— Авжеж, — знайшов пан Блум за потрібне застерегтися, — це питання слід розглядати з обох боків. Нелегко визначити якісь точні правила слушности й хибности, але все ж таки завжди є можливості для поліпшення, хоча, як кажуть, усяка країна, і багатостраждальна наша в цьому не виняток, має такий уряд, на який вона заслуговує. Але хай би було хоч трохи доброї волі у всіх-усіх. Це так приємно взаємно вихвалятися кожне своїми перевагами, але ж як усе-таки щодо взаємної рівности? Мене відштовхують насильство й нетерпимість у будь-якому їх вигляді. Цим нічого не зупинити й нічого не досягнути. Революція має відбуватись за належним планом-розпорядком, у розстрочку. Це ж цілковите безглуздя — ненавидіти людей лише за те, що вони, сказати б, мешкають не на нашій вулиці й розмовляють не нашою говіркою.