Вовк-тотем

Згодом через те, що тварини плодились і в лісі ставало тісно, а кількість їжі поступово зменшувалась, таке жорстоке оточення змусило частину мавп вийти з лісу й податись у степ, а нове степове оточення почало змінювати функції їхніх передніх і задніх кінцівок. По-перше, в небезпечних умовах у степу, де скрізь ховаються дикі звірі, але ніяк сховатися від них на висоті, мавпи, якщо вони хотіли вгледіти ворога чи здобич звіддалік у траві, повинні були розпрямлятися; по-друге, в степу немає гілок, за які можна триматись передніми кінцівками й «швидко пересуватись», тож колишні функції цих кінцівок утратили свою актуальність, а степ змусив мавп поступово зміцнювати задні кінцівки, і за сотні тисяч років постійного використання останніх хребет і кістки ніг людиноподібних мавп потроху витягувались вертикально, через що їхні груди й задні кінцівки розпрямились. У процесі такого випрямлення людиноподібні мавпи здобули ноги в людському розумінні цього слова й таким чином вивільнили «руки», які тепер наводять жах на решту тварин. Це сприяло прогресу ще страшніших розумових здібностей, адже завдяки їм людиноподібні мавпи перемогли всіх диких тварин і стали їхніми повелителями, зрештою, еволюціонувавши в людину.

Однак первісна людина з кам'яною сокирою та смолоскипом у руках, розпрямившись, відразу ж прибрала войовничої пози.

Кам’яна сокира — це насамперед зброя для боротьби з дикими тваринами, і тільки після цього — виробничий інструмент для здобуття їжі. Однак саме боротьба викликала її до існування, а потім — праці. Не лише пряма хода й праця створили людину, але й ті незчисленні війни, що сприяли прямій ході. А ті мавпи, які відмовились прямо ходити, а продовжували бігати на чотирьох лапах, зрештою, відсіялись, оскільки не змогли «обігнати» тигрів, барсів, левів та вовків. Багаторічні спостереження, міркування й інтуїція підказували Ченю: мавпи почали прямо ходити в степу. А степові вовки були одним з найважливіших чинників, який змусив мавп розпрямитись.

Тому жорстокий і прекрасний степ — це не тільки прабатьківщина китайської нації, а й прабатьківщина та колиска всього людства. Степ — це вихідний пункт, з якого люди, розпрямившись, «пішли» по всій землі. А великий степ — це найстарша праматір людства. Чень відчував, що кожна травинка й кожна порошинка в степу випромінюють якусь сиву ніжність, що міцно огортає його. Водночас він відчував і якусь глибоку пригніченість, що надовго оселилась у його грудях через розуміння того, що натовп селян, які випалюють рослинність під посіви й піднімають цілину, чим руйнують степ, є найбільш дурними й жорстокими злочинцями.