Учта для гайвороння
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: Пісня льоду та вогню #4
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Учта для гайвороння». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В. Бродового: березень 2015 — жовтень 2016 р. Друга редакція, оновлена і з виправленнями: 22 травня 2017 р.
Мапи до книжки, разом з повним доробком перекладів: http://ice-and-fire.in.ua.
Брієнна чула, як гавкає Пес, як галасують навколо, а між гучними ударами грому почула ще й брязкіт криці. «Пан Гайл, — подумала вона, — пан Гайл став до бою.» Але все те здалося далеким і байдужим; її світ звузився до рук на її горлі та обличчя, що висіло над її власним. Гризло нахилився ближче, з його каптура на неї полилася вода. Подих його смердів, наче перезрілий гнилий сир.
У грудях Брієнни палав вогонь, за очима вирував сліпучий буревій. У руці гуляли, терлися одна об одну зламані кістки. Гризло неймовірно широко роззявив пащу; Брієнна побачила його зуби — жовті, криві, підпиляні на вістря. Коли вони стиснулися на м’якій плоті її щоки, дівчина майже нічого не відчула, бо вже падала, обертаючись, у темну прірву. «Але ж я не можу ще померти, — сказала вона собі. — Маю-бо незакінчену справу.»
Гризло смикнув головою, відірвав од неї рота, повного крові та м’яса. Він сплюнув, вишкірився і знову занурив загострені зуби у її плоть. Цього разу він прожував і проковтнув. «Він їсть мене» — зрозуміла вона, та не мала вже сили опиратися. Їй здавалося, що вона пливе десь понад своїм тілом і дивиться згори на все жахіття так, наче воно відбувається з кимось іншим — недолугим дівчиськом, яке з дурного дива уявило себе лицарем. «Скоро все скінчиться, — сказала вона собі. — І буде байдуже, що він мене їсть.» Гризло знову відкинув голову назад, розчахнув пащеку, завив і висолопив на неї язика. Язик був гострий, спливав кров’ю і виглядав довшим, ніж будь-який язик у світі. Він вилізав з рота далі й далі, червоний, мокрий, лискучий — мерзенне і непристойне видовисько. «Ти ба, язик у стопу завдовжки, — подумала Брієнна, перш ніж її огорнула темрява. — Такий схожий на меч.»
Хайме
Пряжка, що скріплювала кирею пана Бріндена Таллі, мала вигляд чорної риби, зробленої з гагату і золота. Кольчуга на лицарі була похмуро-сіра, непоказна. Окрім неї, він мав на собі поножі, ринграф, рукавиці, нараменники та наколінніки вичорненої криці… а на обличчі — ще чорнішу хмару, поки чекав на Хайме Ланістера наприкінці перекидного мосту, верхи на брунатному огирі у черлено-блакитному чабраку.
«Не любить він мене.» Під шапкою цупкого сивого волосся Таллі мав обличчя, наче вирізьблене зі скелі — глибоко порізане зморшками, обпалене вітрами. Але Хайме досі бачив у ньому того величного воїна в розквіті сил, що зачаровував юного зброєносця оповідками про Дев’ятишагових Королів.
Копита Гонору зацокотіли дошками мосту. Хайме довго і тяжко думав, що вдягти на зустріч: золотий обладунок чи білий стрій Королегвардії. Та зрештою обрав шкіряний кубрак і накинуту на нього кармазинову кирею.
Він натягнув повід за півсажня до пана Бріндена і схилив голову з пошани до старшого лицаря.
— Крулеріз, — мовив Таллі.
Привітання, яке обрав Брінден, сказало Хайме дуже багато. Але він вирішив у відповідь не давати волю власному норовові.
— Чорноструг, — відповів Хайме. — Дякую, що прийшли.
— Певно, ви повернулися, щоб справдити клятви, складені перед моєю небогою, — мовив пан Брінден. — Пригадую, ви обіцяли Кетлін її доньок у обмін на ваше звільнення. — Його вуста стиснулися. — Але дівчат я не бачу. Де вони?
«Неодмінно треба примушувати мене казати вголос?»
— Їх тут немає.
— Шкода. То ви вирішили повернутися до полону? Ваша стара келія досі вільна. Ми поклали на підлогу свіжий очерет.
«І поставили нове цеберце, щоб мені зручно гидилося. Охоче вірю.»
— Ви дуже передбачливі, добрий пане, та на жаль, мушу відхилити вашу гостинність. Надаю перевагу вигодам свого шатра.
— Поки Кетлін утішається вигодами холодної могили.
«Я не доклав рук до смерті пані Кетлін, — кортіло йому сказати, — а доньок її вже не було, коли я дістався Король-Берега«. Хайме трохи не прохопився про Брієнну, про відданий їй меч, але Чорноструг дивився на нього тими самими очима, що Едард Старк, коли знайшов його на Залізному Престолі з кров’ю Навіженого Короля на клинку.