Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
— Проклята ломота! — крякнув він і кривим вказівним пальцем поманив до себе Гольта. Гольт слухняно підсунувся. Карл Реннбах дістав шкіряний портсигар, узяв сигару, потім» повернувши довгастий череп до Гольта, простягнув йому портсигар і промовив:
— Ну?
— Ні, дякую! — відмовився Гольт. — Щиро дякую, але я краще запалю сигарету.
— Зрозуміло! — сказав Карл Реннбах. Він вимовив це слово з нижньонімецьким акцентом, протяжно: «Зро-зумі-і-ло!» Голос його звучав хрипко, майже крикливо. Він відкусив кінчик сигари і виплюнув його на килим. Гольт швиденько подав вогню.
Брігітта розносила на таці наповнені коньяком чарки. Карл Реннбах заперечливо хитнув головою. Він лежав у кріслі з сигарою в зубах і, тримаючи біля запалих грудей чашку кави, скоса поглядав на Гольта; він називав його «небіж».
— Ну, розкажи, небоже, що там насправді діється, по той бік кордону?
Гольт підсунувся ще ближче до дядька і потихеньку заговорив. В кімнаті, як і до цього, було чути тільки жваву балаканину комерційного радника та дзвінкий голос доктора Доерра.
— А що ж там діється? — відказав Гольт. — На перший погляд, мабуть, те ж саме, що й тут. Та коли говорити про перспективи, слід зазначити, що вони невтішні. Накочується хвиля націоналізації, яку почали з концерну Фліка. Не говорячи вже про моральний бік цієї справи, про брутальне порушення усяких прав власності, з економічної точки зору це крок, продиктований відчаєм, і якщо не буде створено центрального управління, то під час відбудови економіки вони опиняться перед нездоланними труднощами. Та й земельна реформа мені видається надто вже поспішною й сумнівною.
Карл Реннбах кивнув.
— Зро-зумі-і-ло! — сказав він. — І така політика там популярна?
— Земельна реформа — безумовно, — відповів Гольт. — Адже земельний голод був великий. Я знав під час війни одного фельдфебеля, так той і воював фактично за власний шматок землі, і кінець кінцем зрозумів, що його обдурено. Таких людей багато. Щоб дізнатися, чи популярна націоналізація в інших місцевостях, доведеться зачекати. Мені здається, що це так, а то ще ж має відбутися загальнонародний опит. Я, між іншим, знайомий з одним фабрикантом меблів, у якого, очевидно, не відберуть підприємство, так той зараз радіє, наче дитина, — мовляв, завдяки націоналізації позбудеться конкурентів.
Карл Реннбах розреготався; це був хрипкий, гуркотливий сміх, схожий на кашель.
— Можеш собі уявити, — вів далі Гольт, — як я був вражений, коли, ледве приїхавши сюди, почув про секвестрацію союзниками майна «ІГ-Фарбеніндустрі». Схоже на те, що вони наслідують приклад росіян? Не розумію цього.
Карл Реннбах знову розсміявся і кинув на Гольта косий веселий погляд.
— Не тільки ти не ро-зумі-і-єш цього, — промовив він, — цього не ро-зумі-і-ють і самі союзники. Але ж свого часу вони уклали в Потсдамі певну угоду, яку назвали демократизацією німецької економіки. А хто в Нюрнберзі хоче звинуватити нас у порушенні міжнародних угод, називаючи це змовою, той не може так швидко перекреслити свій власноручний підпис, навіть коли вже й сам шкодує, що поставив його. — Карл Реннбах допив нарешті свою каву, поставив чашку і знову потонув у кріслі.— А тут, небоже, — запитав він, — чи тобі тут подобається?
— Дякую, дуже подобається, — мовив Гольт. — Нарешті я почуваю себе по-справжньому вдома, адже в армії доводилося бути серед усякого наброду. Тут мені добре, і я дивлюся на речі вельми оптимістично, особливо коли згадаю, які величезні можливості криються в катастрофі Німеччини, хоч це звучить і парадоксально.
— Можливості? — перепитав Карл Реннбах. — Як тебе зрозуміти?
— В Німеччині все було паралізоване, — сказав Гольт. — Але всі справжні цінності опинилися в надійних руках. Я переконаний, що в найближчі роки усе буде пущено в хід, ми стоїмо, так би мовити, на порозі нового грюндерства, і хто не спить, хто вірить, що ми знову станемо на ноги, той одного чудового дня зможе стати вельми великою людиною!
Карл Реннбах не відповів. Якусь мить він лежав нерухомо в кріслі. Потім підвівся, взяв із столика дві чарки коньяку, сів, простягнув одну чарку Гольтові і знову засміявся своїм схожим на кашель сміхом.
Розмови навколо вщухли.
— Тея, — хрипко заговорив, випроставшись в кріслі, Карл Реннбах і легенько вклонився своїй зведеній сестрі, від чого його скарлючена спина стала ще горбатішою, — твій Вернер… безперечно, молодчина!