Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
В противенстві до постійної Генеральної Ради, загальна Козацька Рада, скликувалася принагідно, найчастіше з приводу перемін на гетьманському столі. Пробувано поширити доступність тої Ради й на міщан і духовенство, а навіть.на «чернь» і поспільство. Такою була м. і. Чорна Рада 1663 р. на якій обрано гетьманом Брюховецького. Найчастіше збіралася загальна Козацька Рада за Дорошенка. Пізніше Козацькі Ради скликувано тільки для вибору гетьмана. На ділі така рада нікого не вибірала а тільки приймала окликами вибір зарання зумовленого кандидата.
Територіяльний розподіл і адміністрація
Повставши й оформившися в бурхливий час Хмельниччини, Козацька Держава й надалі затримала свій територіяльно-адміністративний розподіл, пристосований первісне до вимогів воєнного часу. Сама вона мала назву «Війська Запоріжського» дарма, що властиве Запоріжжя було тільки невеликою її автономною частиною. Подібно звучав і титул володаря України: «Гетьман Війська Запоріжського».
Виконавча влада держави спочивала в руках колєгії генеральних старшин під головуванням гетьмана. Належали до неї - писар, обозний, хорунжий, бунчужний, осаули та судді, зразу звані «військовими», а відтак «генеральними». Писар, що його чужинці звали «канцлером», виконував функції міністра закордонних справ. Його ознакою була державна печатка. Обозний, що в стислішому розумінні завідував артилєрією й військовими кватирами та постачанням, у дальшому сповняв службу міністра військових справ. Суддів було звичайно при гетьманові двох. Вони вирішували спірні справи цивільні й карні, деколи зїздючи на місця. У XVIII ст. генеральний суд став колєгіяльним і був найвищою апеляцією для справ, вирішуваних у полкових і сотенних судах. Відзнакою суддів була «комишина» або «суддівська тростина», звана деколи «суддівською ліскою». Двох осаулів, хорунжий та бунчужний, становили прибічний штаб гетьмана, без точніше означених функцій. У XVIII ст. повстав уряд генерального підскарбія.
Весь той штаб генеральних старшин, що був своєрідним кабінетом гетьманських міністрів, обирано разом з гетьманом, але він мав право робити переміни в його складі.
Як гетьман, так і генеральні старшини отримували річну плату та прибутки з т. зв. «рангових маєтностей».
На прикінці XVII ст. гетьманові належалася плата в 1.000 золотих червоних, генеральному писареві 1.000 зл. польських, суддям по 300 золот. і т. д. Але в основу старшинського добробуту лягли «рангові маєтности», тобто землі привязані до поодиноких достоїнств. На гетьманську булаву йшли прибутки з чигиринського староства, а потім з «гадяцького ключа». Окремі маєтности були привязані до полковницьких булав та сотенних пірначів.
Полки
Вся територія Козацької Держави, була поділена на полки. За Хмельницького було їх шіснацять; по відокремленню Правоберіжжя, лівобічна Гетьманщина мала їх десять: київський, чернигівський, стародубський, ніжинський, прилуцький, переяславський, лубенський, гадяцький, миргородський і полтавський. Полковник був не тільки військовим начальником козачого відділу даної території, але й її цивільним адміністратором. При ньому був штаб полкової старшини з такимиж назвами, як при гетьманові, але з обсягом влади, обмеженої тільки до території полку. В свою чергу полк ділився на 10-20 сотень, що під адміністративним оглядом відповідали повітам. Сотник був заразом сотенним суддею, тому штаб сотенної старшини був той сам, що при гетьмані й полковнику, тільки без судді.
Особливою категорією козацьких старшин були т. зв. «бунчукові товариші». Не маючи очеркнених обовязків, вони перебували біля гетьмана («під бунчуком») як старшини для особливих доручень. Гідности бунчукових товаришів були більш почесного характеру й носили їх переважно заслужені полкові чи сотенні старшини. Подібно, як при гетьманеві були «бунчукові» так при полковнику бували «значкові товариші», що сповняли туж саму функцію, що «бунчукові» при гетьмані. Гетьманській владі, через полковників і сотників підлягали всі міста й містечка в межах Гетьманщини, за виїмкою тих, що правилися магдебурським правом.
Військо
За Хмельницького було 60.000 постійного, козацького війська, але по розєднанню України на право- й лівобічну. Гетьманщина мала право утримувати 30.000 реєстровиків. Крім реєстрових козаків були ще затяжні, платні війська, звані «сердюками» або «компанійцями». По договорам з Москвою тих військ повинно було бути при гетьмані по полку, а в дійсности їх бувало більше. Виговський перший вчинив спробу створити з найманого елєменту регулярне військо й для цього затягнув під свої корогви багато чужинців, головно сербів. Чужинецькими фахівцями поповнювалися кадри козацької старшини. Вони українізувалися й були прародичами цілої низки українських, аристократичних родів. Основою козацького війська та його боєвої тактики була піхота. Слабо в нас була розвинута кіннота, дарма, що козаки вирушували в похід кінно, а народня традиція не уявляла собі козака інакше, як на коні. Добірна й гарно обставлена була козацька артилєрія.