Велика історія України

УСТРІЙ, ПОБУТ І КУЛЬТУРА ПОДНІПРІВЯ В XVII-XVIII СТ.

Подібно, як князь Володимир був творцем Великої Київської Держави, так гетьман Богдан Хмельницький, досягнувши блескучих успіхів у всенародньому повстанні 1648 року, накреслив межі й поклав підвалини устрою й духової та матеріальної культури Козацької Держави. Вік тієї держави був недовгий. Її світанок блиснув над Жовтими Водами а її вечір зайшов кривавою пурпурою під Полтавою, але перша, більш-менш трицятилітня доба її існування, від Хмельниччини до упадку Дорошенка (1676 р.) вспіла оформити нове політичне й культурне обличчя України.

В основу територіяльних меж Держави Богдана Хмельницького лягли його трактати з Польщею під Зборовом (1649) і під Білою Церквою. Автономна по формі, а суверенна по суті Україна обняла тоді цілу сучасну Чернигівщину й Полтавщину, на лівому, та Київщину, східне Поділля й частину Волині, на правому березі Дніпра. По зірванню з Польщею в 1654 р. Хмельницький приєднав іще до України частину Білоруси (Могилів, Чавси, Новий Бихів, Гомель) а в 1657 р. ще й Пинський повіт та східню частину Волині. В таких територіяльних межах прийшла Україна під московський протекторат і щойно польсько-московський мир в Андрусові, відділив від держави створеної Хмельницьким її правобічну частину. Тоді то Правобічна Україна вернула до Польщі на умовах зперед повстання 1648 р. але Лівобічна, прозвана Гетьманщиною, зберегла виїмковий державно-правний характер в складі московської імперії. Виходючи з переяславських «Статтей Богдана Хмельницького», Росія заключувала з кожночасним українським гетьманом окрему конституційну умову. В міру того, як Московщина вбивалася в силу і впливи на Україні, кожний черговий договір був ослабленням ваги попереднього: первісна суверенність її українського васаля звужувалася до чимраз тісніших прав автономної провінції. Особливо швидким ходом пішло обмежування прав України по андрусівському мирі. «Глухівські статті» Многогрішного (1669), «Конотопські» Самійловича (1672), «Коломацькі» Мазепи (1687) й нарешті «Рішительні Пункти» Апостола (1728) були наявними документами повільного, але послідовного «прибирання до рук» України. Всеж таки, аж до остаточного скасування гетьманства за Розумовського, була Україна окремим від Московщини державним організмом, з своїм гетьманом-володарем, власним військом, фінансами, судом і адміністрацією, а до 1686 р. й власною, незалежною від Москви, духовною єрархією.