Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Іполіто й інші такі, як він, билися б за кожнісіньку вулицю, за кожнісінький будинок, поки хоча б один із них залишився живий; а решта бійців спалили б місто дощенту. Це непохитні люди, і вони вміють воювати. Як і ті іспанці, що колись підкорили Західний світ. Вони, на противагу анархістам, не полюбляють романтики, не бояться смерті. Тільки ніколи не хизуються цим. А в анархістів, як і в італійців, тільки про це й мови.
Того дня, коли понад триста снарядів було випущено по Мад-ріду і центр міста перетворився в засіяну битим склом, засипану цеглою й пилюкою запалену бойню, Іполіто поставив машину під захист одного з будинків у вузенькому провулку біля готелю. Місце здавалося надійним і, посидівши, поки не набридло, в моїй кімнаті, де я працював, він сказав, що зійде вниз і сяде в машину. Не минуло й десяти хвилин, як шестидюймовий снаряд влучив точнісінько туди, де стіна готелю сполучалася з тротуаром. Снаряд глибоко зарився в землю й не вибухнув. Якби він розірвався, то від Іполіто й машини не лишилося б і сліду, щоб його зафотографувати, адже вони були футів за п’ятнадцять від місця, де впав снаряд. Я визирнув у вікно, побачив, що все гаразд, і сходами збіг униз.
— Що з тобою? — спитав я, ледве переводячи дух,
— Все гаразд, — відповів він.
— Постав машину далі в провулок.
— Пусте, — сказав він. — Вдруге сюди снаряд не поцілить і за тисячу років. А той не вибухнув.
— Постав машину далі в провулок.
— Та що з вами? — спитав він. — Невже злякались?
— Будь обачним.
— Ідіть і робіть своє,— сказав він. — За мене не турбуйтесь.
Подробиці того дня я пам'ятаю не зовсім добре, бо після дев'ятнадцятиденного обстрілу події одного дня легко змішуються, але о першій годині стрілянина вщухла, і ми вирішили пообідати в готелі «Гран-Віа», кварталів за шість від нас. Я мав намір дістатися туди трохи заплутаним, зате надійним шляхом, використовуючи всі найменші безпечні закутки, але Іполіто спитав:
— Куди ви?
— Поїсти.
— Сідайте в машину.
— Ти збожеволів.
— Сідайте, поїдемо по Гран-Віа. Стрілянина вщухла. Вони теж обідають.
Ми четверо сіли в машину і поїхали по Гран-Віа, всипаній битим склом. На тротуарах безліч глибоких вирв. Деякі будинки були зруйновані, і ми мусили обійти купу щебеню і збитий цегляний карниз, щоб потрапити в готель. Зараз ніде не видно було жодної живої душі, хоч колись ця мадрідська вулиця була така ж багатолюдна, як П'ята авеню і Бродвей разом узяті. Скрізь багато вбитих. З машин теж одна тільки наша.
Іполіто поставив машину в провулку, і ми всі пообідали. Ми ще їли, коли Іполіто підвівся й пішов до машини. Знову почулися вибухи, хоч у ресторані, що містився в підвалі, вони звучали приглушено. І коли ми, пообідавши гороховим супом, тоненькими, як папір, шматочками ковбаси й апельсином, піднялися нагору, вулиця була заповнена димом і хмарами пилюки. Повсюди на тротуарі валялися свіжі шматки вапна. Я глянув за ріг, як там наша машина. Провулок був усипаний щебенем: снаряд щойно пробив стіну якраз над машиною. Я побачив її, вкриту пилюкою і уламками цегли.
— О господи, — сказав я. — Вони вбили Іполіто.
Він лежав, закинувши назад голову, на своєму сидінні. Я наблизився до нього дуже зажурений. Адже я встиг полюбити Іполіто.
А той спокійнісінько спав собі.
— Я гадав, що тебе вбило, — сказав я.
Він розплющив очі і позіхнув, затуливши рукою рот.
— Ще чого! — відповів він. — Я звик трохи поспати після обіду, якщо випаде часина.
— їдьмо в бар Чікоте, — мовив я.
— А там добра кава?
— Чудова.
— То сідайте, — сказав він. — їдьмо.
Коли я від'їжджав з Мадріда, то хотів дати йому трохи грошей.
— Від вас я нічого не візьму, — сказав він.
— Візьми, — вмовляв я. — Візьми, ну будь ласка. Щось купиш своїй родині.
— Ні, не візьму, — заперечив він. — А правда ж, ми добре провели час?
Хтось, якщо хоче, може робити ставку на Франко, чи на Муссоліні, чи на Гітлера. Але я ставлю тільки на Іполіто.
ПОРУЧ ІЗ СМЕРТЮ
НАНА, ЗО вересня 1937
Мадрід. Кажуть, що ту, яка летить у тебе, не почуєш. Щодо кулі, то це так, бо її справді чуєш тоді, коли вона вже пролетіла. Проте ваш кореспондент чув останній снаряд, що влучив у цей готель. Чув, як його випустили на батареї, потім — як він примчав з ревом і свистом, наче поїзд у метро, як вдарився в карниз і засипав кімнату дощем битого скла й уламками штукатурки. І поки скло з дзенькотом сиплеться на підлогу, а ти дослухаєшся, чи не летить ще один снаряд, ти усвідомлюєш, що знову в Мадріді.